«Моя хата скраю – я нічого не знаю». Цю приказку настільки наполегливо і ретельно втовкмачували українцям, протягом сторіч, що в неї повірили. Приречено повірили українці, з оптимізмом повірили ті, кому муляє клапоть щедрої, багатої землі в центрі Європи.
    А чому б і не оптимістично? Адже тепер треба думати тільки над тим як вивезти ті багацтва і не звертати уваги на гречкосія-невдаху, бо він є чемпіоном світу з байдужості до своєї долі.
    Скоріше за все, ми не обраний народ, бо протягом мандрів у часі перед нами не розступалися моря і не падала манна небесна. Натомість, мандруючи пустелею зневіри над нами постійно стояв наглядач і на власний розсуд вирішував: «Крок вліво, чи крок у право – розстріл?»
    Але варто було конвоїрові на мить втратити пильність, як в українцях прокинувся ген свободолюбивих і гордих русичів, непохитних у бою козаків, непідкупних героїв Крут, самовідданих воїнів УПА.
    Прокинувся  і врізав по зубах загарбникам і внутрішнім і зовнішнім, тим хто вирішував долю України без українців.
Виявилося нам не треба сорок років блукати пустелею, щоб перезавантажити свідомість,щоб оновити світогляд. За якихось двадцять років без тотального контролю населення території перетворилося на українську націю, котра довела всьому світові, що таких як ми – тільки там, та там… та й то…
    Довели!
    Тепер найважче. Відійти від героїки нав’язаної радянськими часами. Не повинні з’являтися нові ескадрони кінноти у ондатрових будьонівках і вимагати преференцій за участь у революції, бо того не зможе зробити бабуся що в’язала теплі шкарпетки для Майдану, ті хто молився за перемогу, ті хто після роботи носив бруківку на «передову». Мільйони інших борців у регіонах, котрі долучилися до наближення часу перемоги.
    «Небесна сотня» - ось єдині визнані народом герої. Все!
    Не приведи, Господи аби відповідальні посади займалися через політичну, чи революційну доцільність. Не дай Боже, щоб ці посади займали люди, котрим мама, даремно, казала: «Вчись сину… Не кидай школу, дитинко!». Бо це призведе до нових продзагонів, садистів-чекістів у шкірянках, безкультурних міністрів культури. Як це було за комуністів. До речі, треба не забути з ними розібратися.
    Якщо ми зможемо не повторити помилок минулого, то кожен з радістю переїде у ту хату що скраю. Коли не обов’язково знати ім’я прем’єра, хто у опозиції… Достатньо знати, що там, у владі, українці. Натомість віддатися любимій справі, більше приділяти уваги сім’ї, вихованню дітей… Щоб ніколи не зник ген свободолюбивих  і гордих русичів, непохитних козаків, непідкупних героїв Крут, самовідданих воїнів УПА… ГЕРОЇВ МАЙДАНУ!