Завжди пам’ятаю основні статті нашої Конституції. Вже перші статті визначають основні положення:
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Все правильно. Хто може заперечити? Всі погодяться. Тоді чому подальший розвиток процесу розривається. Ось давайте подивимось на реальний розвиток процесу втілення правильних статей законів.
 
В реальності, на жаль, в Україні з 1991 р. був запущений довгостроковий механізм падіння життєвого рівня населення. Причому більш інтенсивно падав рівень життя найменш забезпечених груп населення. Мав місце не тільки тривалий спад виробництва, але і глибина розшарування в суспільстві. Суспільство, принаймні легально, поділяється на нечисленну групу дуже багатих і основну масу дуже бідних. У фундаментальній монографії Національного інституту стратегічних досліджень вказується: «Якщо у 1990 р. середній доход 10 % найзаможніших громадян України у 4 рази перевищував відповідний показник 10 % найбідніших, то у 1996 р. — вже у 67 разів.
10% населення України отримували 40% доходів всього населення країни, причому, за експертними оцінками, 2/3 цих доходів мають кримінальне походження».
Якщо порівнювати окремі країни, то співвідношення доходів багатих і найбільш бідних шарів населення в Китаї складає 7:1, у країнах ЄС – 5-7:1, у Японії - 4,3:1, а в Україні - 30:1.
 
За останні роки цей розрив значно виріс. Про це вже ніхто не хоче і говорити, а тим більше досліджувати.
 
Ми переживаємо історичні перехідні миттєвості нашої історії. Перепад крайностей відбувається на очах одного покоління в дуже стиснутому, спресованому вигляді. Зміна влади, прихід у владу особистостей із крайніми ціннісними вимірами призводить до руху, розвитку суспільства за вираженням Леніна – крок вперед, два кроки назад. Ось давайте розглянемо як ростуть доходи переважної більшості нашого населення і групки найбагатших людей.
 
Основним виміром доходів переважної більшості населення України є рівень мінімальної заробітної плати. Наше законодавство визначає, що
Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.
 
Ми знаємо ці законодавчо встановлені норми і бачимо, що зарплата кожного із нас дуже вже мало відрізняється від цієї мінімальної. Особливо це відчувають бюджетними, які отримують заробітну плату за ЄДИНОЮ ТАРИФНОЮ СІТКОЮ (ЄТС).
При запровадженні ЄТС, наше законодавство визначило, що тариф першого розряду повинен встановлюватись на рівні мінімальної зарплати. Згодом від цього положення відійшли і на даний час ця різниця дуже вагома. На даний час тариф першого розряду становит 852 грн при мінімальній зарплаті 1218 грн, що не відповідає статтям законів України про працю.
 
Ми пережили великі зміни, сподівання і розчарування із 2005 р. Так ось, Якщо в 2005 р. із 01 січня мінімальна зарплата зростала із 237 грн до 262 грн (110 %), а до кінця цього року вона зросла до 332 грн (140 %). Вже на кінець  2009 р. вона зросла до 744 грн або на 314 % за ці роки.
 
Наступні роки показують ріст мінімальної зарплати із 01 січня 2010 р. до 869 грн (116 % до 2009 р.), яка зросла на кінець року до 922 грн або на 24 %. За роки правління влади ПР на початок 2014 р. мінімальна зарплата зросла до 1218 грн або на 163 % до рівня 2009 р.
 
Можна вивести різницю за дві каденції влади: за період 2004-2009 рр. мінімальна зарплата зросла на 314 %, а за період 2010-2014 рр. тільки 163 %. Як дехто тут говорить – відчуй різницю.
Це так виглядають доходи нашого населення у найбідніших сферах. А як же виглядають доходи наших найбагатших громадян. Скористаємось послугами наших сусідів, тобто за версією польського журналу Forbes.
 
Отже журнал за 2005 р. видає, що серед найбагатших людей у східній Європі із громадян України були:
12 (номер у списку) І.Коломойський із активами у 2800 $ млн (у 2004 р-2200)
13 С.Тарута 2400 (1900)
15 Р.Ахметов 2100 (3500)
27 В.Пінчук 1500 (2500)
51 Ф.Шпиг 800 (-)
62 О.Ярославський 650 (850)
95 П.Порошенко 350 (-)
 
Вже до 2010 р. список найбагатших людей дуже змінився. Ось перші 10 громадян:
1. Р.Ахметов 7520 $ млн (було в 2009 р. – 3683)
2. І Коломойський 2950 (2294)
3. В.Пінчук 2660 (3522)
4. Г.Боголюов 2740 (2168)
5. В.Бойко 1660 (743,5)
6. В.Новинський 1650 (671,2)
7. К.Жеваго 1300 (969,8)
8. К.Григоришин 1100 (554,5)
9. Ю.Косюк 930 (324,5)
10. Л.Юрушев 810 (663,2)
 
13. П.Порошенко 738,1 (620,3
 
Як видно за ці роки списки дуже змінились і в багатьох доходи дуже вже зросли.
 
І до 2013 рр. журнал показує список:
1. Р.Ахметов 15400 $ млн (за 2012 р.-16000)
2. В.Пінчук 3800 (4200)
3. І.Коломойський 2400 (3000)
4. В.Новинський 1900 (?)
5. Г.Боголюбов 1700 (2800)
6. Ю.Косюк 1600 (1300)
7. П.Порошенко 1600 (1000)
8. К.Жеваго 1500 (1800)
9. С.Тигіпко 1200 (989)
10. А.Веревський 1000 (1000).
 
Як видно темпи зростання активів були значно вищі у декого , ніж росла мінімальна зарплата.
 
Звичайно, в суспільстві також діють закони збереження маси. І якщо десь убуває, то все це десь прибуває. Темпи зростання доходів окремих наших громадян дивують світ, так само дивує світ бідність нашого населення, яке традиційно і впевнено займає перші місця у Європі.