Вже через добу, після того, як припинилося фізичне протистояння на центральному київському майдані, ми, українці, почали вимагати від влади зміг… І прошу відмітити, що тільки на київському Майдані, на інших майданах ще йде революція… ще б’ють людей…
     Негайно заарештувати… Негайно звільнити… Негайно засудити…
     Давайте зупинимось і згадаємо за що пролилась як водиця, кров людська? А пролилась вона за дотримання законності та гарантування прав людини, які мають забезпечуватись нормами не тільки українського, а й міжнародного законодавства… І що ми вимагаємо? Всупереч законам заарештовувати, звільняти, засуджувати, віднімати…
     Мені зрозумілі всі ці прагнення. Сама би хотіли, навіть не арештовувати, а просто гризти зубами глотки Януковучу, Клюєву, Портнову, Захарченку, Азарову, Герман, Царьову, Лукаш, Бондаренко, Колісніченко, Добкіну, Кернесу, Ківалову, Тігіпку, Ефремову, Олійнику, Рибаку, Шуфричу, та ще багатьом. Кінця цьому списку немає, пріоритетність у кожного своя.
Але обмеження в правах тільки виключно через те, що ми усім серцем цього бажаємо – неможливо. Є ряд певних процедур. І саме за дотримання цих процедур стояв три місяці Майдан. Адже так?
     Що ж ми як малі вередливі діти тупотимо ногами і волаємо щось негайно але виважено робити?
     Не знаю як хто, а я в школі вчилась добре, і застала ще історію СРСР. Хто вчив, має добре пам’ятати, скільки приділялось уваги революції більшовиків… Останні три дні я все частіше ловлю себе на думці, що є учасником гротескного фільму про революційний період 1905-1917 років у царській Росії. Відмінність тільки у наявності сучасних гаджетів, та поінформованості про події.
     До чого воно привело, усі добре пам’ятають? Де і як закінчили чисті душею і серцем ленінці-комуністи які хотіли змін, повалення багатіїв, справедливості та рівних прав? Переважна більшість їх не дожила до 1940-го року.
     Я не історик, не політик, не філософ, але на мою думку так сталось через те, що прийняття рішень революційно налаштованими товаришами відбувалось не у відповідності із законом, а виходячи із вимог революційного часу. Що породило безкарність їх же соратників у подальшому до них самих.
     Коли потурання законності та громадянських прав входить у звичку і стає чимось буденним – людяність атрофується. Яскраві приклади можна спостерігати у районі вугільного басейну на сході.
     Невже ми знову маємо бажання розбити лоба граблями? Не думаю.
     Отже потрібно дорослішати, потрібно розуміти, що кожен крок нашого, неідеального аж ні краплі, начебто оновленого керівництва країни, розглядається під мікроскопом… І не тільки вороже налаштованих російських політиків, але й умовно дружніх європейців, американців
 
     І ще одне. Все частіше і голосніше звучать заклики до того, що до складу уряду мають увійти представники Майдану, або зовсім нові, незаплямовані (а-ля нє состоял, нє прівлєкался, нє замєчєн). А потім ще далі – керівник не обов’язково має бути профільним спеціалістом, аби людина була хороша, а йому заступники та радники допоможуть.
     По-перше, хороша людина не професія. Хороша людина не обов’язково хороший менеджер, адже ми фактично менеджерів хочемо поставити, так?
     По-друге, де взяти стільки чистих, нових і незаплямованих заступників та радників? З числа діючих працівників? Нє дєлайтє мне смєшно, як говорять в Одесі. Чи ви вважаєте, що при таких керівниках могли залишатись нормальні люди у структурі державного управління? Одні виїхали, як кажуть, на багатші села, інші займаються якимись власними бізнесами, а то й працюють найманими працівниками, але за пристойні гроші.. Думаєте, людина, яка має сім’ю на утриманні, залишить пристойний дохід заради державної служби? Моя подруга, до цього моменту абсолютно аполітична особа, на хвилі революційного настрою говорила, що готова очолити якусь районну податкову та боротись з корупцією, з ухилянням від сплати податків і т.ін. Я задала тільки одне питання – за 7-8 тис. гривень максимум підеш? Знаєте, що я почула у відповідь? Одне тільки слово – Тюююю… Я не говорю, що всі такі, але таких більшість.
     Державний службовець має бути фахівцем. Це обов’язкова умова. А от виховання у нього честі і совісті – це наш обов’язок.
     А наразі необхідно працювати з тим матеріалом, який є… І головне, що переформатування Верховної Ради необхідно вимагати не потім колись, а не пізніше ніж через три місяці після виборів Президента.
     Півроку буде достатньо щоб наявний матеріал проявив себе у всій красі.
 
     P.S. Заздалегідь хочу попередити звинувачення у прихильності до тих, чи інших політиків: мені взагалі ніхто зараз не подобається. Я не вірю, що Юля не припинить свій екстремізм та самолюбування у політиці, я не вірю що Порошенко не «замутить» якісь корупційні справи, я не вірю, що Кличко зможе бути реальнім керманичем, а не фасадною картинкою, я не вірю, що Яценюк не збреше, я не впевнена у том, що будь-хто новий не стане нео-Вітьою (будь-яким з двох)
     Я не уявляю, за кого голосуватиму на найближчих виборах. Боюсь, що останній вибір буде взагалі в день виборів. Але я маю їм дати шанс… Тому що, хоча і не завдяки їм, але й не без їх участі зійшло сонце над Майданом…
 

     P.P.S. На Інститутській, на Грушевського та на майдані Незалежності місця, де ніяк не висихає кров загиблих, я би вистелила червоною гранітною плиткою, щоб всякий, хто йде по вулиці здригався кожного разу. І не потрібно перейменовувати ці вулиці. Краще Європейську площу перейменувати. А алею пам’яті необхідно робити у парку між стадіоном Динамо та будівлею Верховної Ради як раз навпроти Кабміну, щоб особи, які працюватимуть у двох останніх установах теж не забували.