«Дипломований фахівець» Кислинський продовжує рвати мозок і роздавати інтерв’ю про свої студентські роки, начебто проведені на історичному факультеті Київського національного університету. Колишній заступник Голови Служби безпеки України, впійманий на використанні підробленого документа про вищу освіту, не тільки перебуває на волі, але й досі смішить людей розповідями про справжність свого диплома.
 

 
Дивує не безсоромність Кислинського — людина з залишками честі чи навряд удостоїлася б посади заступника Голови СБУ. Дивує професійний і моральний рівень журналістів, які запрошують афериста на всілякі ток-шоу. Останнім разом порадували колеги з ICTV — замість того, щоби гидувати згадкою імені дрібного шахрая, вони доводять журналістські стандарти об’єктивності до небачених висот: кличуть Кислинського в студію. Тьху!
 

 
А колишній начальник афериста, який вніс подання Президенту про переведення Кислинського до СБУ, Валентин Наливайченко, в інтерв’ю газеті «Сегодня» пояснює перебування злочинця на керівній посаді в Конторі наслідками демілітаризації Служби безпеки. Мовляв, половина керівного складу — люди цивільні, навіть сам пан Наливайченка погонів не має, тож за всіма не вслідкуєш.
 

 
Ну, по-перше, про свої відносини з військовим обов’язком Валентин Олександрович явно ляпнув зайвого. Позаяк він — людина військова, все ж таки мав складати присягу на вірність народові Росії. Ну, це коли Інститут ФСБ закінчував. Сподіваємося, з лав російських збройних сил його не звільнили, він, мабуть, і досі перебуває в запасі? А, може, і в діючому резерві. Хоча — хто зна — не можна виключити, що й зараз цілком таємними указами Президента РФ Голові служби безпеки України присвоюються військові звання — як чергові, так і поза чергою, за виконання особливо відповідальних завдань (на кшталт остаточної компрометації української Служби безпеки шляхом призначення неука Кислинського заступником Голови).
 

 
А по-друге, у приснопам’ятні радянські часи Кислинського після викриття підробки й за двері Служби не випустили б, а не те, щоби на телебаченні дали можливість красуватися. Бо якби власник фальшивого диплома відмовився б від пропозиції застрелитися з табельної зброї, то попрямував би він прямо з кабінету в слідчий ізолятор КДБ УРСР. Оскільки тримати такого на волі, то означало ганьбити Службу.
 

 
До того ж в часи «керівної та спрямовуючої сили» дуже добре розуміли, що носій державних таємниць, який має такий «скелет у шафі», як підроблений диплом, є ідеальним об’єктом вербовки з боку іноземних спецслужб. Справа не у відсутності формальної освіти, а в тому, що Кислинський здав замість диплома фальшивку й такий прикрий факт з його біографії був, напевно, відомий не одному лише ініціатору скандалу Геннадію Москалю. І хто може дати гарантію, що до заступника голови Секретаріату Президента, а згодом заступника СБУ Кислинського не здійснювалися «вербовочні підходи»? Отож.
 

 
Але Кислинський належить до породи людей, яким плюй у очі — скажуть: «Божа роса». Тож питання не в їх моральному обличчі, питання в позиції журналістів, які замість того, щоби ігнорувати подібних діячів, беруть у них інтерв’ю. Або інший приклад: чим думав кореспондент Інтернет видання «For-ua», коли запрошував до слова такого собі «героя помаранчевої революції» Ярослава Годунка (http://for-ua.com/press/2009/10/28/120013.html). Не можемо не втриматися від розлогої цитати з виступу ще одного афериста:
 
«Я служил в милиции во второй половине 90-х и могу сказать: сейчас ситуация с криминалом сложная, но от тогдашнего она отличается принципиально, — говорит Ярослав Годунок, представитель гражданской организации «Антикриминальный выбор». - Тогда основные проблемы исходили от бандитов. В начале 2000-х правоохранительные органы расправились с ними, рассчитывая перехватить их сферы влияния… Отчасти это получилось, но многое расхватали расплодившиеся лидеры партий, депутаты, их помощники, местные князьки вроде Лозинского. А у них криминал другой, завязанный на коррупции и пилении бюджета. И уголовные наклонности у молодежи другие: какая «романтика зоны», какие «понятия»? Побить кого-то, поиздеваться — предел мечтаний. Впрочем, нравы во многом стали цивилизованней: нынешние вымогатели — коллекторы — никого не пытают утюгом. А вот заказных убийств, думаю, станет еще больше. Но не «бандитских», а «бизнесменских»: должник устраняет кредитора, партнер — партнера. Это последствия закончившегося финансового благополучия, когда всего хватало всем».
 
Ну невже так складно «погуглити» й встановити, що Годунок, дійсно, служив у міліції наприкінці 90-х — водієм міліцейського «УАЗіка»? І про бандитську романтику знає з розповідей сусідів по камері, позаяк цей «представитель гражданской организации «Антикриминальный выбор» потрапив до Лук’янівського СІЗО за розбійний напад на квартиру в Києві по вулиці Генерала Потапова.
 

 
Біографію цього професійного провокатора ми друкували з масою пікантних подробиць. Наприклад: «Ярослав Годунок або шлях перевертня» (http://ord-ua.com/2007/12/20/yaroslav-godunok-abo-shlyah-perevertnya) чи «Редакція ОРД уточнює: Ярослав Годунок не є провокатором СБУ» (http://ord-ua.com/2007/12/24/redaktsiya-ord-utochnyuye-godunok-ne-ye-provokatorom-sbu). Друкували ми й вирок Святошинського районного суду м.Києва від 16 травня 2002 року (http://ord-ua.com/2008/04/01/kriminalnij-vibir-lutsenka-1), яким Годунок був засуджений за розбій до 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном у 3 роки. І про те, як він у офіс «Пори» вибухівку підкидав розповідали. І після цього «For-ua» залучає цього шахрая та провокатора для аналізу криміногенної ситуації в Україні? Дожилися …
 

 
Дозволимо собі кілька запитань й журналістам «Ліги», які брали інтерв’ю в кандидата в Президенти Анатолія Гриценка (http://news.liga.net/interview/NI090058.html). Матеріал озаглавлений «Гриценко: Стельмах еще год назад должен был сесть в СИЗО». То чому ж Ви, шановні колеги, не попитали в Анатолія Степановича, у якому році він сам мав сісти до СІЗО разом із своїм заступником по Міноборони Кредісовим?
 

 
Півтора роки тому на «ОРД» вийшла наша трилогія «Шансон від Гриценка» (http://ord-ua.com/2008/07/29/shanson-vid-gritsenka-3) де оповідалася — з додаванням документів — історія про те, що Анатолій Степанович «давав шанс». Саме таким словосполученням нинішній кандидат у Президенти назвав витягування з-за тюремних ґрат на хвилі «помаранчевої революції» такого собі Анатолія Кредісова — рідкісного пройдисвіта, хабарника й шахрая. З тим, щоби врятувати Кредісова від довготривалого знайомства з місцями, куди Макар телята на ганяв, Гриценко 8 лютого 2005 року підмахнув у Ющенка Указ про призначення Кредісова заступником міністра оборони. А Кредісов на той момент був, між іншим, обвинуваченим по кримінальній справі й вже встиг два місяці відсидіти в СІЗО після того, як був затриманий за підозрою в хабарництві з 10-ма тисячами мічених доларів.
 

 
Публікація не пройшла не поміченою. Валерій Зайцев в «Українській правді» навіть розродився статтею «Шерсти клок свободы слова» (http://www.pravda.com.ua/ru/news/2008/10/1/81762.htm), у якій з високорозумним виглядом намагався вирахувати вплив полярного сяйва на яйценосність полтавських курей:
 

 
«Не будет большим преувеличением допустить, что немалая доля “свободнословных” публикаций предназначается буквально для двух-трех десятков граждан: дюжины тех, кому факт публикации неприятен, и дюжины тех, кто на такую реакцию и рассчитывал.
 

 
Небольшой пример: когда нынешним летом на ОРД публиковались острые материалы об экс-министре обороны Анатолии Гриценко, это вызвало определенный ажиотаж в политико-политологическом истеблишменте (проще говоря, в ”тусовке”).
 

 
Что же взволновало тусовку? Уж во всяком случае, не приведенные в публикациях факты. Потому что факты как раз всем заинтересованным были известны уже давно. И на каждого, кто задаст в поисковиках что-нибудь вроде “ворье, Минобороны, Гриценко” посыплется ворох этих же самых фактов в материалах годичной и полуторагодичной давности.
 

 
Интересны же в данном случае были время и, особенно, место публикации.
 

 
То есть, кажется, впервые на экс-министра обороны “наезжали” не какие-нибудь региональные недоброжелатели, а сайт, который, как считается, напрямую связан со штабом БЮТ. Из чего делался вывод, что там, в штабе, не оценили мягкий юмор Анатолия Степановича, незадолго перед тем предложившего Юлии Тимошенко (как каким-то Ющенко и Януковичу!) заявить о своем отказе участвовать в президентских выборах».
 

 
З цієї публікація автор цих рядків, наприклад, уперше довідався, що має якесь відношення до штабу БЮТ. Та я, між іншим, навіть у виборах участі не беру з 1991 року, а не те, що по якихось штабах бігаю. І, дякуючи Богові, пишу лише те, що вважаю за потрібне — маю таку забаганку. Ексклюзивні документи по Гриценку в мене в домашньому архіві лежали з 2005 року, от тільки приводу не було їх публікувати, оскільки не було доказів персональної участі Гриценка у витягуванні Кредісова з тюремної камери. Тобто, всі розуміли, що ініціатива виходила від Анатолія Степановича й саме він підсунув Ющенкові Указ про призначення хабарника й шахрая заступником Міністра оборони, але доказів того - катма.
 

 
А тут якраз трапився шикарний привід — в інтерв’ю для УП Гриценко став розпатякувати про свою роль у «справі Кредісова», визнав, що це він «давав шанс» своєму майбутньому заступникові й таке інше. Наша стаття не забарилася, на «праві першої ночі» вона була запропонована ОРД, редактор матеріал схвалив та погодився розмістити — і до чого тут якісь партійні штаби? Цікаво, чому редакційному колективу УП та її авторам не спадає на думку, що в Україні є ще трохи людей, які займають журналістикою? Просто журналістикою — і не більш того. Видобувають невідомі факти та їх оприлюднюють, керуючись єдиним інтересом — інтересом читача.
 

 
Але якщо хто хоче шукати чорну кішку в темній кімнаті — нехай цим займаються. Ми не заперечуємо. От тільки жодного описаного нами (і підтвердженого документально) факту Анатолій Степанович за півтора роки не спростував. Тому й питаємо: чого ж ви, журналісти «Ліги», не поцікавилися під час інтерв’ю в Гриценка, за яким дияволом він вносив подання про призначення обвинуваченого Кредісова заступником міністра? І на який термін ув’язнення тягнуть витівки Кредісова та його язикатого патрона? А також — на яку суму вони вдвох надерибанили військового майна. Ви ж вважаєте себе професіоналами — то й проявляйте професіоналізм. Чи, може, редакція «Ліги» гадає, що виборцям не цікаво знати такі подробиці з біографії кандидата в Президента?
 

 
Не можемо втриматися, щоби не процитувати кілька перлів з інтерв’ю Анатолія Гриценка:
 

 
-Вы предлагаете для судей за коррупцию пожизненное заключение, а для чиновников — 15 лет. В мае парламент принял Ваш законопроект N3428. Не путь ли это к нарушению прав человека и авторитаризму?
 

 

 
- Это путь к уважению закона. К защите прав человека. И к демократии. Согласитесь, раковые метастазы взяточничества и коррупции уже парализовали всю государственную машину, развратили и придушили общество. Если судья принимает решение в зависимости от того, кто ему сколько “отвалит”, это значит, что о демократии — серьезной, а не показательно-ритуальной — не может быть и речи. Это ключевая угроза для нас как для европейской страны. Если бы масштабы коррупции были сопоставимы с другими государствами, то можно было бы реагировать менее жестко — внушением, аттестацией, отлучением от госслужбы… Но когда ломаются судьбы миллионов, когда государственное имущество разворовывается на десятки миллиардов, то это зло имеет свою цену. Очень высокую…
 

 
- Если Вы станете Президентом, как будете внедрять реформы, ведь у Вас нет своей политической силы в парламенте?
 

 

 
- Даже сейчас у Президента достаточно полномочий для того, чтобы с первого дня люди почувствовали, что страна может жить по-другому. Парламент трижды голосовал за то, чтобы Ющенко внес представление на увольнение главы НБУ Стельмаха. Он этого не делает. Если бы Президентом был Гриценко, Стельмах еще в октябре 2008-го сел бы в следственный изолятор и ждал суда за махинации, которые начались на валютном рынке. Я уже не говорю о тех грязных и закрытых схемах рефинансирования банков, где разворовали десятки миллиардов гривень. Поэтому первое: если на момент вступления в должность Стельмах еще будет в своем кресле, немедленно будет подано представление на его увольнение. Это станет позитивным сигналом парламенту, что Президент готов с ним работать конструктивно.
 

 
- Вы предлагали провоцировать чиновников взятками. Почему призываете к правонарушению, ведь провокация взятки, согласно ст.370 Уголовного кодекса, - преступление?
 

 

 
- Я подготовил законопроект, который с целью профилактики коррупции предусматривает возможность провоцирования чиновника на взятку. Будет отменена норма УК, которая считает это преступлением сейчас. Все будет согласно закону. Но я не буду регистрировать этот законопроект до того момента, как вступит в действие закон N3428. Возможно, вполне достаточно будет новой, более жесткой, меры ответственности за взятку.
 

 
А тепер на хвильку замислимося: про провокацію чиновників хабарами й довічне ув’язнення про корупцію розповідає колишній міністр, на якому тавра нема де ставити. М-да…
 

 
І ще один ужоснах: оперний примадонн Володимир Гришко заявив, що обов’язково буде міністром культури (http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=78023) за президентства Януковича. Заява була зроблена після того, як 29 жовтня 2009р. Віктор Ющенко видав указ про звільнення співуна «від виконання обов’язків радника Президента України (поза штатом)». Обуренню ліричного тенора не було меж:
 

 
«З посади радника Президента України я був звільнений півтора року тому, — розповів Гришко «Високому замку», — як і двадцять інших радників. Мене залишили як позаштатного радника. А що це таке? Це наче ви були б головним тренером збірної Радянського Союзу з футболу… Я не мав ані зарплати, ні службового автомобіля чи кабінету, мені не йшов трудовий стаж…»
 

 
І далі:
 

 
«Дякую Президентові за той досвід, який я отримав у Секретаріаті. Закінчив дипломатичну академію, отримав магістра дипломатичних наук. Цим досвідом скористаюся, коли у майбутньому буду міністром культури. А я ним буду! За президента Януковича.»
 

 
Зразу ж пригадався знаменитий анекдот радянських часів:
 
    *
 
      Альо, ето прачєчная?
    *
 
      Хуячєчная! Ето — міністерство культури!
 

 
От тільки міністром Гришко ніколи не стане — ані при Ющенку, ані при Януковичу, ані за будь-якого іншого президента. Бо ідіоти на такій посаді не потрібні нікому. А те, що він — дурень, Гришко довів цим самим інтерв’ю, розповівши про своє навчання в Дипломатичній академії. Річ у тім, що в Дипломатичні академії Міністерства закордонних справ немає вечірньої чи заочної форми навчання — тільки стаціонар. Звернімо увагу: Дипакадемію не закінчив жодний народний депутат України, хоча деякі з них успішно складали іспити й навіть зараховувалися до складу студенів. Але миттєво відраховувалися, позаяк повинні були принести й здати на час навчання свою трудову книжку.
 

 
Тож запитання — а яким чином навчався на стаціонарі державний службовець Гришко й чи платили йому в цей час зарплатню по місцю основної роботи в Секретаріаті Президента? І чи не збирається Гришко добровільно повернути кошти, які йому були безпідставно сплачені з державного бюджету в якості зарплатні штатного радника президента, доки він навчався на стаціонарі в Дипакадемії? Чи, може, для Гришка зробили виняток і він не здав у навчальний заклад свою трудову книжку? Тоді диплом йому видали незаконно й документ про освіту підлягає анулюванню… І після таких феєричних інтерв’ю Гришко ще й розраховує на посаду міністра? - Ну-ну.
 

 
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
http://ord-ua.com/2009/11/08/alo-eto-prachyechnaya-oglyad-brehni-za-tizhden/?lpage=1