Нам всім випало жити тут і сьогодні. Кожен з нас є свідком (учасником, жертвою, спостерігачем, лідером, противником, співчуваючим, фанатом, ворогом – потрібне підкреслити) великого історичного явища – Майдану. Серед нас немає жодного, хто залишився байдужим до нього, якщо кажуть таке – брешуть собі або нам. Майдан став найпотужнішим апофеозом, розв’язкою складного ходу накопичення проблем розвитку України як держави на її нинішньому етапі. Майдан – це не подія, не факт – це процес, і він ще дуже далекий від завершення. Цей надпотужний вихор розрубав одні вузли, протиріччя, які суспільство далі терпіти не могло, але й породив нові точки напруження в суспільстві. З точки зору конфліктології, ці напруження є джерелом потенційної енергії розвитку подальших процесів. Їх потужність настільки велика, що вони будуть визначати майбутню долю всіх нас. І ось тут з’являється велика кількість діячів, які хочуть використати, осідлати ці рушійні сили в своїх інтересах. Серед них багато щирих, іноді наївних і чесних людей, але більше – цинічних і корисливих. Від імені Майдану говорять, вимагають, а іноді вже й діють все більше самопроголошених рад, кіл, представників, скоро з’являться самозвані апостоли чи ще хтось в біса, і всі не за тритушек, Юлю, Януковича (не до ночі) чи ще когось, а за народ, від імені народу! Це неминуче мало статися, на гребнях хвиль завжди є піна, але ми не маємо права давати аби кому паплюжити надбання Майдану, та й зрештою, пам'ять загиблих.
Який вихід? Напрошується створення якогось легітимного, представницького органу, який би виступав від імені Майдану, зібравши туди найдостойніших його представників. Намір гарний, благий, але в будь-якому разі веде до… самі знаєте куди. Де критерії відбору, гарантії істинності намірів, убезпечення від проникнення замаскованих ворогів? Одного разу такий орган формували, називався він Рабкрін – «рабочє-крєстьянская інспекція», і очолював його видатний польовий командир того часу, такий собі Йосип Джугашвілі. Діяльність цього органу не дуже висвітлювалась на публіці, і недарма, але він контролював усі призначення і скеровував дії всіх і вся, включно із всесильним ВЧК. Результат пам’ятаєте?
Сьогодні врахування думки народу визріло як абсолютна, неубієнна потреба. Представництво широких верств суспільства як засіб реалізації потреб цього суспільства має бути найголовнішим результатом Майдану, гарантом віл скочування влади до самозбагачення і нехтування прагненнями народу до справедливості. Нинішній Майдан – це прообраз такого представництва. Скажете, представники народу – це Верховна Рада? Так, принаймні, так має бути. Але роль того представництва, про яке наразі йдеться, інша – це саме і є контроль за діями і ВР, і виконавчих органів, як їх не називай. Це Палата представників, друга гілка ВР. Скажете – двовладдя, яблуко розбрату, розмиття такого любого совку «єдиноначалія»? Нічого подібного, це і є система противаг і стримувань, взаємного контролю – основа демократії у всьому світі. Надто довго ми намагалися будувати однополярні магніти, джерела струму з одним «плюсом», водяні потоки, які чомусь мали текти вгору!
Як створити такий орган? Читайте Конституцію, принаймні її головну статтю. Єдиним джерелом влади є народ! Інструмент реалізації його волі – вибори. Саме так має бути сформована майбутня Палата представників! На пропорційній основі. Довго? А що, краще як є? Нам Господь дає можливість виправити помилки минулого, та й час плине швидко, до травня не так уже й далеко, тут хоча би встигнути побудувати потрібні інструменти і механізми. Врешті решт, сьогоднішні призначення за визначенням є тимчасовими, технічними, і давайте готуватись до кропітливої, важкої, титанічної роботи - до побудови нової, справедливої, нашої України. Як не ми, то хто?