Початок нового театрального  тьфу,виборчого сезону вирішив відзначити невеличким ІМХО «на злобу дня». Передбачаю запеклі суперечки та бої не місцевого значення навколо персоналій,що будуть приймати участь в виборчих перегонах. Це все легко прогнозовано як і те,що будуть тисячі аргументів «за» й тисячі аргументів «проти» стосовно будь-якої кандидатури. Так само легко спрогнозувати, що завдяки певним обставинам та реаліям українського буття практично про кожного з потенційних переможців процесу можна довести з фактами,що кандидат «А» - то є курва. Але так само легко доводиться,що кандидат «Б» - така сама курва, тільки по парним числам календаря. А по непарним – янгол з крилами…
Передбачаючи таку «полеміку» не маю геть жодного наміру в неї втручатися, але й для себе й для своїх родичів / друзів / колег маю до кінця травня визначитися, бо моя думка певним чином буде вирішальною до вищеозначених осіб.
В сучасному інтелектуальному середовищі України поширена вельми слушна думка про владу,як «найманих менеджерів», що працюють на користь власника Держави – народу України. Стосунки власника з найманим менеджментом можуть будуватися за різними схемами:
1) Ось тобі, менагєр, гроші ( або майно чи права розпорядження), а  ти зроби так, щоб ми з цього зиск мали та й ти, сіромахо, мав платню непогану й вдячність від нас. Тобто це є ситуація, коли власник не має ніякого чіткого проекту використання грошей / майна та пропонує менеджеру власноруч  зробити плЯн . Або сучасною мовою – інвестпроект.
2) Власник грошей / майна добре знає стратегічний напрямок інвестування та вимагає від менеджера лише тактичного повсякденного керування. Ну це як в таксі:
- вези на Борщагівку                                                                                                                                             - через Патона чи через «москаля»?                                                                                                                 - та - яке мені в біса діло! Як швидше / дешевше / та по кращій дорозі.
От і треба нам спочатку визначитись: чи ми знаємо,куди нам їхати? Чи ми знаємо, що саме ми будуємо? Державу? А яку,дозвольте спитати. Унітарну чи федеративну? Об”єднану  ідеями чи суто прагматичним баченням світу навколо? Ми віримо в те,що «Схід та Захід – разом» чи усвідомлюємо, що той самий Схід погодиться бути разом за умов «стабільності» в їхніх областях?  Цим питанням колись переймався Л.Кучма, який неодноразово питав: «Скажіть мені, яку державу будуємо?» Оскільки читкої  відповіді не отримав, то й побудував на свій власний розсуд. От і маємо те, що маємо.  Бо неможна наймати топ-менеджера не  розуміючи завдання для нього. Погодьтеся, що вибір проекту розбудови Української Держави має відбутися ДО виборів цього самого топ-менеджера.
Бо замість вибору вектора розвитку ми отримаємо нового «Віктора стабільності»
Ото таке….