Сходять янголи з чорних небес і душі беруть із собою: вирушає небесная сотня - заступає на варту і знову - до бою.
 
Понад рік вже світлина стоїть, де б не йшов, погляд притягує міцно. Там 10 бійців із УПА, рій зветься підрозділ. Усім років по 18-20. Стоять, виструнчені, намагаються виглядати дорослішими. У двох - найкремезніших - мг-42, а в інших ппс, ппд, ппш. Мертві герої, мить. І вони дивляться з тих чорних небес. Вони - передусім. Суворі судді в нашій історії.
 
І ті, з сорокових, і ці, з 14-го, померли за ідею. Україна (як і Рим) - це ідея. Це мрія. Це біль. Це любов. Це все, що є в нас, наш скарб. Скудний врожай наших ланів. Дорогий нам, більший за життя. Паросток, пагінець, пуща. Чорний ліс. Чорногора. Інститутська, Грушевського, згарище буд.профспілок. Брук, покришки і кров на камінні. Куля снайпера в черево, в шию, в лице. І останній набій, що для власної скроні - це теж.
 


 

 
Агов, сивобородий волиняку в грифонівськім бронику, служи вірно і честь тобі, повертайся живий. Тут на тебе чекають.