Метро в Києві їздить, здається, з 1960-го року. Ніколи досі не зупинялось «на невизначений час».
Пояснення:  терористи можуть зчинити панікьож  та давку. Будєт много жертв. Тому – стоп!
 
Нічого – добрався до МН на перекладних. МН – хто не пойняв – це Майдан Незалежності, або Євромайдан, або просто Майдан. Для мене – і те  і те і те.
 
Звісно, після цієї трагічної ночі стримати ридання може тільки остання паскуда.
Звісно, мають місце багато стратегічних, тактичних, оперативних висновків  - що сталось,  що робити, гдє пєрєговорщіки?..
 
Замальовки…
 
Банк – курс купівлі 8,99.
 
У супермаркеті до каси декілька покупців попереду.  У худорлявої  жіночки повний візок їжі – апельсини, «Артек», печиво, шоколад, сир, ковбаса, мінералка, консерви… Чоловік, що стоїть за нею з трьома стандартними позиціями - півбатона, йогурт, піво… - телефонує своїй жінці: - Слышь, тут народ метет хавку тоннами, ажиотаж, может  и мне…
 
Худорлява каже: - Мужчина! Это я не себе.  Это я на Майдан…
 
Майдан…
 
Він інший. Не той, який був ще вчора. Висить у повітрі трагедія, смерть, смуток, жаль, сльози…
 
Але й рішучість і страшна ненависть.
 
Дівчата тут же каламутять коктейлі у скляні пляшки. Хлопці, жінки, баби, діди виколупують бруківку. Хлопці й чоловіки тягають її  у мішках. Як помітив колега Слово – дякуємо О.О.Омельченко, який вимостив Хрещатик такою легкозйомною плиткою.
 
На сцені жіночка. Вона звертається до свого чоловіка, який багато днів стоїть у шерензі Беркуту по той бік: - Милий, любий, повернись до  нас. Не роби цього… Ми з твоїм синочком тебе чекаємо. Благаю…
 
У жінок та й не тільки в них сльози на очах. А скільки таких трагедій…
 
Знову зі сцени заклики до беркутні: - Робимо технічну паузу! Ми не кидаємо каміння, ви вимикаєте водоміт… Будь ласка!
Ви ж теж люди - чи не так? Будь ласка.
 
За 5-10 хвилин вони таки вимикають.
 
Чекання…
 
Чого? Європи? Десанту з Дніпропетровська? Перемовин? З ким? З чекотило?
 
Ненависть. Люта ненависть. Прокляття...
 
Дівчата розносять бутерброди, молоко, чай, апельсини…  Їсти не хочу. Але той бутерброд – це як ритуал - таки з’їв. Назавжди запам’ятаю його смак…
 
Йду до маршрутки до Палацу Спорту. Назустріч – десятки людей з повними кульками їжі, автомобільними шинами, якоюсь арматурою…
 
Впевнений – більшість з них не читає теоретиків та експертів. Вони просто йдуть. Йдуть з надією, що в нелюдей по той бік барикад залишилась хоч крапля людського…
 
Йдуть, хоча знають, що рішення про знищення Майдану вже прийнято.
--
ПС: Вибачте, може я написав те, що вже тут сьогодні було. Інших ІМХО й коментів не читав.