Так вийшло, що тільки вночі побачив ролик Ганни Герман про "почати з чистого аркуша". Не зміг змовчати, хоча, впевнений, що не перший на це реагую. Тому вибачте, якщо баян.
«- Розпочати життя з чистого аркуша - це моя позиція. Може вона неправильна, може політики приймуть інше рішення, але я скажу, що в тій складній сторінці української історії якщо ми не простимо одне одному, ми не зможемо далі жити: буде помста, будуть далі якісь там, знаєте, акти терористичні і так далі, й так далі. Цього не можна допустити...
- Хто буде воскрешати мертвих, Ганно Миколаївно?
- Господь Бог. Друге пришестя…».
Неможливо слухати ці цинічні слова без обурення. Та що там обурення - немає такого слова, яке визначило би міру гидливості до того, що ллється з вуст цієї напомадженої і поблискуючої на камери кремами і скрабами смердючої істоти. Слухати це несила, аналізувати це не потрібно. Тільки Анафема!
Подивіться на це обличчя: то не обличчя, то маска. Маска мерця, гниюча морда зомбі.
А очі? Холодні цинічні очі істоти, що давно переступила межу добра і зла. Такі очі, мабуть, були у Геббельса, такий погляд був у жінки коменданта Бухенвальду Ельзи Кох. Нічого людського у них – ні краплі жалю, ні проблиску якихось сумнівів, муки, розкаяння, ні крихти людської, живої емоції. Тільки страх. Поблискуючі холодні очі загнаного в кут щура. Очі Звіра.
Зверху - Ганька Герман, внизу - Ельза Кох
Але ж глянь, як вишиває! Як наче зробила помарочку на листочку, плямку на папір поставила, а зараз просто аркушик вирве - і з нового аркуша буде писати...
Ти, суко, не аркушик вирвала, ти чиєсь життя обірвала, не помарочку ти зробила, а чиюсь долю розтоптала. Не помилилася ти, тварино безсовісна, а надію у мільйонів вкрала. Завдяки тобі, таким, як ти, суко, фашистам ригоанальним, що легко так розстрільно-каральні закончики підмахують, завдяки вашій жорстокості й чіплянню за сите життя у владі загинули діти, у мільйон разів кращі, світліші, достойніші за тебе! Яке ж радісне ти було тоді, 16 січня, коли ваша зграя приймала ті закони, що спровокували розстріли! Чужих дітей не шкода, правда, Ганько?
Вони, юні, сміливі, благородні й по дитячому наївні, нездатні зрадити себе і свою країну, вони достойні жити, як ніхто. Вони у труні тепер лежать, а твоє гниле, нікчемне, падлюче існування триває. Батьки їх побиваються, а ти небо коптиш, продовжуєш жерти й засирати землю відходами свого навіть не існування, а паразитування на тілі моєї багатостраждальної України. Лайно твоє у сортирах, що врешті в землю добривами попаде, - то, мабуть, найкраще, що після тебе на цій планеті лишиться.
«Це моя позиція»... Ні, паскудяко, це не позиція твоя, це страх твій, курво галицька. Бач, як перелякано заскавчало, падло, як заблажило єлейним голосочком, солодким таким, як завше вміло: «Якщо ми не простимо одне одному, ми не зможемо далі жити: буде помста…». Видно таки стискається сфінктер у передчутті, що візьмуть за задницю за всі ті підлоти, що понатворило... Чує кішка, чиє м»ясо вкрала. А от щодо «простимо один одному» - чи це означає, що й інші мають чекати, аби ти їх вибачила? А скажи-но, бридото, за що ти маєш вибачати Юрію Вербицькому? За що батьки Жизневського, білоруського хлопчика, що віддав життя за Україну, можуть бути раді, що ти їм вибачиш?
«Ми не зможемо далі жити: буде помста»… Це не ти, це ми не зможемо – завжди буде боліти: чи мав я право там не бути, поряд з тим хлопчиком, що загинув там, на Грушевського? Він же своє життя віддав і за мене, замість мене? І коли побудуємо нову, щасливу Україну, то плоди тієї перемоги будуть з гірким присмаком – від того, що він мертвий, а я живий. І сором буде пекти все життя. А от ти, курво, зможеш жити далі. Смачно жерти і солодко спати (хіба що хробачок страху гризтиме – «а що як мститимуться?»). Тому що на місці душі у тебе – гниле смердюче дупло. І сморід тієї згнилої душі своєї ніякими дорогими парфумами не замаскуєш, плямисту свою бородавчату шкуру гієни ніякими скрабами не замажеш, ніяким кольоровим шматтям не прикриєш.
«…Може вона неправильна»... Ні, Ганько, позиція твоя не просто неправильна - вона підла й потворна, вона поза межами людяності, то позиція не людини, а огидної, бридкої тварюки. Хто тебе виховував, бридото? Що ж то за батьки таку сволоту виростили? Бездушну й підлу, хитру і смердючу. З чистого аркуша вона почне... Немає вже для тебе у Бога чистих аркушів. Невже тебе не вчили, що за страшні, нелюдські гріхи, за вбивство чистих, непорочних дітей навіть Бог не прощає?
«А хто буде воскрешати мертвих, Ганно Миколаївно?». Швидкий ворожий погляд, і вже зовсім іншим, холодним, напруженим і байдуже-злим тоном: «Господь Бог! Друге пришестя». По цинізму це можна порівняти хіба що зі словами дружка твого, Царьова, який сказав нам про наших загиблих дітей: «Да это ж вы сами их и застрелили. Где-то в подвале».
«Друге пришестя…». Ах ти ж, курво галицька, скажи це батькам Сергія (Самвела) Нігояна, якого застрелив снайпер «Беркуту», посланий тобою й такими, як ти. Прийди до його матері, матері єдиного сина, та й скажи: «Я розпочинаю життя з чистого аркуша, така моя позиція. А сина вашого хай Господь Бог воскрешає. У друге пришестя. Мої вам ґратуляції, шановні, ніколи мені тут з вами бздури розводити - про паралелепіпеди невидимі писати пора, ще й про нову посаду потурбуватися».
Тобі, курво напомаджена, не повчальні книжки писати, а тяжкою працею, молитвами й самобичуванням, каяттям і постами у келії слізно Божого прощення випрошувати - до скону, до кінця життя свого нікчемного. Та не думаю, що простить. Запізно вже, Ганько, запізно... Будь ти проклята! Анафема!
P.S. Молю Бога, щоб все ж справедлива кара, людське прокляття і загальне презирство наздогнали тебе вже на цьому світі.
