Хто вони? Ті люди, які тепер, взимку, лежать по пояс голими, без взуття, гріючись посеред палаючих автомобільних шин. Ті, хто втратив орієнтацію серед дня і ночі. Хто чекав героя, який би його повів за собою і сам став героєм. Той, кому набридло дивитися на неправду і слухати нісенітниці із ЗМІ. Той, хто нікому і ні в що вже не вірить. Тільки в того, хто поряд з ним. В свого. І в свою справу. В того, на кого він може покластися. Понадіятись. В того, хто не підведе. Коли життя втратило складність і стало простим. Коли є свої і чужі. І коли це відчувається тілом і нервами. І коли готовий йти на все. Заради перемоги життя. Заради загального майбутнього для всіх. Де не повинно бути несправедливості і неправди.
 
Я не знаю, хто ці люди. Можливо вони із УНА-УНСО. А можливо із "Тризуба",чи ще звідкись. Про це ніхто не каже. І українські ЗМІ мовчать. Але я знаю і я бачу, що вони герої. Вони тримають цепних псів примусу, та репресій в страху. Вони змушують Президента сіпати ногами. Вони на устах у найвищих осіб Євросоюзу, які здивовано дивляться на Україну. Вони зайняті своєю справою і будуть йти до кінця. Вони вже не раби. Вони найкращі громадяни тієї землі, на якій народилися. І вони втратили страх. Вони очистились від нього. І про них будуть складати пісні.
 
Вони вже стали історією. Вони її створили самі, своїми руками. І їх десятки і мабуть сотні тисяч. Тих, хто вже не стоїть зігнутим. Тих, хто є справжніми громадянами і це особисто довів фізично. Тих, хто подає приклад. Ставши частиною майбутнього міфу. Ставши легендою нашої сучасності. Вони переможуть. Слава героям!