День був морозний, підбадьорливий. Поспіхом закінчував папери, щоб хоч збігати поштовхатися поводити хороводи під міськрадою. Майже під фінал моїх митарств зателефонувала мама, турбуючись що батько задовго не відповідає на телефонні дзвінки –  замість йти з роботи додому пішов чогось покричати щось про панду подивитись чи бува наш мер Дебой ще не відійшов до сну. Тож нашвидкоруч закинув засіб виробництва у рюкзак, сачканув колективний похід на каву з колегами, стрибнув в маршрутку та помчав поплентався повз неспішний міський трафік крізь підсніжене місто до нашого філіалу Майдану.
Як дістався до юрби, хвилин з 10 намагався знайти батька, та марно – зріст не дозволяє бачити далеко в натовпі, а при стрибках важкенький засіб виробництва в рюкзаку неприємно бумсав по п’ятій точці. Телефонувати ж було марно бо в змаганнях городян, мегафону активістів та колонок на балконі ради з трансляцією з залу в моєї мобіли шансів не було. Аж тут повезло, що мама перетелефонувала знову – як тільки-но взяв мобілку аби глянути чи мене не шукали – батько таки дістався дому без пригод. Тож побажавши їм гарного вечора я приготувався зануритися у теплі хвилі народного єднання городян, безмежно щасливих від того що, нарешті, Хфедорович з побратимами їх всіх задовбав консолідував стабільністю, покращенням вже вчора і, особливо, майстерним вмінням кошмарити чути громадян гуртом та вроздріб в режимі 24/7.
Піднесення від усвідомлення кількості небайдужих, запальні спічі активістів, поколювання морозного повітря... Та ейфорія тривала не довго. Хвилин за 5 до мене таки дійшло, чому мій аполітичний тато, що тижнями мерз 2004-му в Києві заради затишних тюрем бандитам утвердження всесвітньої слави вітчизняного бджолярства не залишився під міськрадою з громадою до останнього.
Звуки попередніх пестощів робочого засідання міських шльондр депутатів, що на момент моєї появи лунали вже 3,5 години поспіль з матюгальників на балконі міськради, були беззаперечним свідченням їх героїчних зусиль з вирішення хоч і одного, але надскладного питання – чи в державі встановлено нарешті довгоочікувану диктатуру стабільність, і бува не слід з цієї урочистої нагоди написати Хведоровичу нічого не зобов’язуючого листа або, може, ну його нафік. Інтенсивність та безкомпромісність зусиль, рішуче спрямованих представницькою владою на забовтування вирішення цього питання свідчила, що добряча частина шахраїв депутатів чекають лише поки люди змерзнуть та відчепляться хтось принесе ручку та папір.
Зважаючи на небезпеку отримати Царьова головного мозку моральні страждання від усвідомлення самопожертви міських обранців негайно посунув подалі від балкону та чимнайближче до дверей аби прицінитися до кількості охоронців погрітися.
На мій подив під дверима стояло декілька підмерзлих та цілком притомних з вигляду правоохоронців, яких громада, певне, не запросила завітати до міськради погрітися виключно через те, що городяни надто тепло оділися і тому, мабуть, не хотіли пітніти в незручних кріслах зали засідань. Бідолашні міліцянти намагалися зігрітися тісно притискаючись до городян, що стояли при вході, разом з ними легко вальсуючи ліворуч-праворуч під заспокійливу музику прямого народовладдя, що лилась звідусіль.
Але тут захисників громадського порядку від переохолодження врятували кавомани, що закидуючись з 13-ї години кавою у прилеглих кафетеріях, були врешті змушені шукати спосіб полегшити тиск сечового міхура не наражаючись при цьому на ст. 173 КупАП що і без того обтяжило б важку роботу прокуратури, змушену від 16 січня працювати в нелюдських умовах безперервно кваліфікуючи хокейні матчі, велосипедні ралі та навіть виступи циркових клоунів. Нестримні шанувальники кави несила більше терпіти так швидко чкурнули до туалетів міськради, що здійнявся вир, що м’яко підніс правоохоронців сперше вбік від дверей, а потім засмоктав їх разом з громадою всередину до холу міськради.
Зрадівши нагоді помацати побачити народних обранців вживу, а не в телевізорі як зазвичай, громада пішла на другий поверх до зали засідань. Як з’ясувалось, там часу ніфіга не гаяли, і встигли не лише загубити десь всіх регіоналів, але й затвердити листа до Хведоровича після чого, витерши піт з утомленого багатогодинною працею чола, закрити сесію без розгляду другого питання порядку денного про створення Народної Ради.
Подальший перебіг подій засвідчив, що депутати щиро труханули стали на незворотній шлях підтримки міської громади аж поки громада не розійдеться до самої смерті і за якихось пів-години прийняли рішення про створення Ради та затвердили її персональний склад. А для того щоби прикрити свій зад пересвідчитись у легітимності прийнятих рішень викликали до мікрофону чисто випадково присутнього на засіданні прокурора, який радісно повідомив що в нього наразі питань до депутатів нема і не може бути аж до тих пір, поки він творчо не попрацює із стенограмою засідання подалі від натовпу у затишному кабінеті прокуратури.
Тож на цій радісній ноті я поскакав до дому вечеряти й строчити цей допис, дорогою обмірковуючи доцільність примушення регіоналів на місцях і в центрі до виходу з лав Партії східних регіонів.
Тут я прошу трохи Вашого терпіння, і перш ніж піддасте мене анафемі дочитайте, будь-ласка до кінця (тим більше якщо Вас не знудило від мого допису раніше це, повірте, буде не складно).
Тож про ПР – не те щоб я вважав їх насправді партією. Просто на сході та півдні багато наших співвітчизників, що з різних причин є їхніми симпатиками. Якщо навіть чисто гіпотетично депутати всіх рівнів почнуть масовано ливати ПР (в що я власне не вірю, і про причини чого буде нижче) їх виборець залишиться без представників у владі, що тільки додасть градусу їх неприязні до центру і, особливо, заходу. Крім того, успіхи революції суттєво підвищують імовірність позачергових виборів принаймні до Верховної Ради, на яких східнякам без ПР нема чого ловити. Саме тому я упевнений що відсутність масованої капітуляції регіоналів пов’язаний в першу чергу не з бажанням захистити Хведоровича навіть ціною відмови від відпочину в Куршавелі внаслідок санкцій, а в першу чергу усвідомленням, що без партійного бренду ПР їм вже точно ніфіга не світить.
Тож перспектива масованого екзорцизму ригів з ПР хоч і тішить наші православні душі, що давно вже жадають такої радісної звістки, але насправді в середньостроковій перспективі призведе до маргіналізації ПР і, як наслідок призведе до (але не обмежиться):
* поглиблення протиріч між регіонами України;
* значного збільшення відсотків в новообраний ВР у Комуністів через перехід електорату ПР до них на сході та півдні;
* імовірного проходження (боронь Боже) до новообраної ВР якого-небудь кремлівського проекту завдяки утвореній без ПР політичній порожнечі на півдні.
Насамкінець, давайте нарешті закінчувати плодити в нашій політичній системі нових шльондр, яких в парламентських і позапарламентських партіях і так хоч греблю гати.
Натомість я би радив вимагати від кожного з ригів, що буцімто розкаялися, видавати тиражі відкритих листів до Хведоровича, Яновича, главментів/прокурорів та інших одіозних персонажів з вимогою негайно залишити лави ПР аби не ганьбити її “чесне” ім’я. Це, як мені видається, не вбиваючи ПР як партійний проект мало б кращій пропагандистський ефект, ніж злив ПР на поталу Комуністам з Медведчуківцями.
Крім того, упевнений, що масований тролінг ригів виконавчої влади ригами ж з представницької в такий спосіб не тільки потішить нас з вами, але й додасть головного болю секретаріатам установ і хоч трохи їх уповільнить (особливо якщо після публічного читання перед громадою надсилати ці цедулки на кінцеві адреси спецпоштою з маркуванням на кшталт “для службового користування” чи “таємно”).
Насамкінець, бажаючим ще більше естетичного задоволення – змушуйте новонавернених писати їх від руки чи на друкарській машинці без використання розмножувальної апаратури.