Ніч. Єдине, про що жалкую – мені вже не 30, навіть не 40. І що нема сил бути там 24 години поспіль. Вистачило лише на 10.
 
Заносимо протигази до профспілок.
 
Жінки, пенсіонери, екскурсанти! Не йдіть на Грушевського! Якщо йдете, візьміть мішок з камнями або зі снігом! Це каже дівчина з мегафоном, що сидить зверху на барикаді.
 
Розбирають все, що можна розібрати, що важке.
Дим від палаючих шин.
 
Мадам у шубі за декілька тисяч баксів іде на Грушевського з двома цеглинами. Їй аплодують.
Інша каже: Я йду в БТІ (Бюро Технічної інвентаризації). Бреше.
 
Дівчата з кийками. "Провокаторши. Терористки"...
 
На шару можна попоїсти: бутерброди, борщ, бульйон…
 
Ми заможні. Йдемо у «Два Гуся». Солянка, оселедець, телевізор з Азіровим. Стукотіння виделок - шоб ти здох…
 
Невгамовний Слово десь циркулює поза Майданом, серед тітушок та ментів, постійно на зв’язку. Це після ночі на Грушевського.
 
Телефоную одному з колег по роботі:
- Толян, ти де?
Толяну 60. Він колишній підводник.
 
Відповідає приблизно так:
- Заліковую рану на лисині. Лисина – хер  з нею! Але якась пулька пробила мою улюблену в’язану шапку.
 
Зустрічаю ще одного знайомого. Екипіровка гірськолижника, на ногах гумові боти з протекторами. Питаю: Де взяв? Відповідь: Купив на привокзальному за 100 гривень. Просили 200, але коли сказав, що йду на Майдан, віддали за 100.
- Серьога, в тебе кров на носі.
- Так це розбирались з тітушками на Інститутський.
 
...Зі сцени Майдану - Гімн!
 
...Серед людей уривки фраз: Лукаш блядь! Повбивав би! Суки!
 
Дві жінки з Житомиру. Майже кожного (!) дня зранку в першій маршрутці – до Києва, ввечері – додому. Хто фінансує? Чоловіки. А де вони? Там, де мають бути...
 
П’ємо  майданівський чай з лимоном. Чолов’яга з характерним виразом обличчя успішного бізнесмена, одягнутий у тухлі від крутих модельєрів, які напрочуд дивно гармонують з рибацьким камуфляжем та будівельною каскою, кидає у скриньку 500-гривневу купюру за 200 грам того чаю – «Слава Україні!».
 
Допомогаємо віднести величезні пакети з ліками на медпункт.  Хто кремезніший - той мішки з каменюками на барикади.
 
Ось і сходи біля Консерваторії, над якими дехто насміхається. Нехай (або з іншою четвертою буквою).
 
Інтегрально сьогодні були: Саня Электрик, St, Карт, Професор, Сампо, Лісовська, Дуплет, Air-Info, Клапейрон, Слово.. Може когось забув. Телефонувала Сережкина та й інші…
 
Полковник по формі недавнього військового  української армії.
Батюшка з хрестом у протихімічній масці.
 
Медпункт – певно, як у 1914 році. Десятки поранених.
 
Зі сцени - хвилина мовчання.
 
Ще 24 години...
 
Ніч. Єдине, про що жалкую – мені вже не 30, навіть не 40.
 
Відісплюсь…