Непросто писати перше імхо в новому році. Як прийнято, треба говорити про   традиційне, може навіть таке, що трохи «вантажить»:  аналізувати помилки минулого року, висловлювати побажання,  будувати плани на   рік, що вже надворі. З іншого боку, у першому новорічному хочеться поставити для себе планку повище: спробувати висловитися якомога більш  небанально, а то й замахнутися на креативчик. М-да...
 
Ну, основні мої минулорічні помилки якось з «Дурдомом» пов'язані мало і в основному носять чисто особистісний характер; тому в них я краще буду розбиратися методом самокопання і без залучення громадськості. Головні і основні побажання друзям, колегам і читачам ДД я встиг зробити у минулому році...
 
Спробую-но я, якщо вдасться, поміркувати про «Дурдом» як про заклад взагалі. Згадати трошки, що відбувалося в цьому «закладі» у минулому році і побажати, яким йому бути в році, що настав.
 
Буде несправедливо, якщо спочатку не сказати кілька слів про засновників та хазяїв сайту. Придумати, створити і постійно підтримувати в робочому стані ресурс, на який сам собою, на халяву, приходить і рейтингується якісний (у своїй більшості) контент - це не хухри-мухри. Це креативний бізнес-проект і його реалізація. Респект!
 
Якщо мова зайшла про якість контенту, то ось мої суто суб'єктивні враження. Іноді мені здається, що з дорослішанням сайту ростуть і його автори. Старі зубри стають мудрішими, хитрішими і в'їдливішими; «молода поросль» (мова не про вік, а про час перебування на сайті), не стидаючись, нахабно тіснить авторитети, займає на сторінках сайту і в головах читачів все більш і більш помітне місце. Також респект!
 
Тут не завадило б «пройтись» по конкретним іменам, але... Не роблю цього не тому, що боюся «переходити на особистості»: когось пере-, когось  недохвалить, а когось образити незгадуванням. А, якщо чесно, з-за ліні. Адже, назвавши конкретного «здобувача», за базар треба відповідати. А щоб за нього відповідати, треба не тільки перечитати (що не так і важко), а головне, ретельно проаналізувати публікації хоча б за кілька місяців. На такий подвиг мого трудоголізму не вистачає...
 
Давно звик розглядати персонал і постійних читачів ДД як певний «зріз» суспільства. Не всього, звичайно, а більш продвигнутої його частини. Як - ніяк, всі, хто «ходить» в «Дурдом», оволоділи комп'ютером і в масі своїй вміють читати і навіть писати. (Читач розуміє, що маю на увазі не «механіку» процесів, а рівень їх усвідомленості). Знову, чисто суб'єктивно, мене цей «зріз» цілком задовольняє. Принаймні, він міг бути    гіршим...
 
Якщо хтось думає, що зараз скажу: «От якби срача в «Дурдомі» було поменше...», то помиляється. Не скажу. Тому, що «срач» стоїть в одному смисловому ряду з «діареєю». А це явище, як відомо, виконує очисну функцію і для організму часто просто необхідно.
 
Крім того... Всі ми хоч трохи, але схожі. Хоча б тим, що переважна більшість нас, ДДшників, не є, м'яко кажучи, симпатиками влади. І, слава богу, що на цьому наша «подібність» майже закінчується. Бо якщо на хвилину уявити, що ми всі будемо «не любити» владу суворо дозовано і однаково, якщо події будемо оцінювати «під копірку», шляхи вирішення проблем будемо шукати тільки на добре протоптаних дорогах, «лікувати» всіх пацієнтів за заздалегідь розробленим і затвердженим шаблоном… Тоді місця для срача, звичайно, не залишиться. Але тоді... Бр-р! Це буде застійне болото, це буде кладовище, це стане інтелектуальною смертю «Дурдому». І його терміново доведеться перейменовувати в «ЦК КПРС».
 
А ось до якості срача, як словесноїй дуелі або навіть невеликій війнушці, побажання, звичайно, є.
 
Колись  давно, на другий або третій день після «не на життя, а на смерть» словесного поєдинку, що дивом не закінчився мордобоєм, вже не пам'ятаю, на дорозі чи на дивані, мене раптом  обпалило: «Йой-йой-йой! Яку ж болючу пиздюлину по амбіції я там отримав.  А одразу і не зрозумів, і не помітив...».
 
З тих пір тонку, в'їдливу, єхидну іронію та гумор я ціную не менше (а інколи і більше), ніж розумні і серйозні речі і ніж «збоку» або «прямий» в морду. І знаю, я в цьому не самотній. Багато  мудрих не були аж надто серйозними людьми. Дехто з них навіть    казав, що   на повному серйозі і з розумним виглядом робляться найбільші дурниці. Напевно, саме тому більше іронії та якісного гумору я побажав би в імхо і коментарях у новому році. Щоб говорити і робити менше дурниць.
 
Думаю,   читач   розуміє: я зовсім не закликаю серйозну аналітику і логічну аргументацію суцільно і повсякчас замінювати зубоскальством і стьобом. Я тільки хочу, щоб словесні бійки не закінчувалися взаємною ворожнечею і ненавистю, а, як на хорошому рингу, рукостисканням і взаємоповагою. І щоб глядачі і вболівальники були свідками не «місива», а змагання інтелектів, бажано, дотепних і іронічних.
 
І ще про іронію, але трошки в іншому аспекті. Іноді мені здається, якби в ментальності народу її було  більше, він на початку дев'яностих розгледів би в Кравчуку «чемпіона з бігу між крапельками води», оцінив би комічність цього персонажа, який стрибнув з крісла головного ідеолога КПУ в крісло першого демократа країни і почав, надуваючи щоки, на повному серйозі, «виважено і мудро» вчити народ «як правильно». І не став би брехун і пристосуванець першим президентом, і не заклав би основи політичної моралі і етики в Україні, не в останню чергу завдяки яким кожен наступний херант був гірше попереднього. І ми, хай не через рік після початку правління «чемпіона з...», як він обіцяв, але сьогодні вже точно, жили б як в Польщі, як в Європі. А не як у дупі...
 
Втім, я, здається, не тільки відхиляюсь від теми, не тільки починаю вихлюпувати думки, призначені в основному «для внутрішнього користування», але і сам потихеньку збиваюся на менторскую тональність «як треба правильно». Тому  на цьому питанні поки ставлю крапку.
 
Говорячи про «Дурдом», не можна не згадати про тролів, флеймерів, флудерів та усілякій школоті і граммар-наці. Думаю, ці хлопчики-дівчатка дуже здивуються, коли дізнаються, що вони приносять сайту більше користі, ніж навпаки.
 
Так як версія (нарешті!), сподіваюсь, попахує деяким креативчиком, зупинюся на ній детальніше.
 
Існує думка (з якою я абсолютно згоден), що в совковий період література в масі своїй була якісніша, ніж сьогодні. Не офіційна, звичайно, вихована і виплекана Партією, яку майже ніхто не читав. А література шістдесятників, дисидентів, література суворо заборонена, підпільна, самовидавна та рукописна. Отримати тоді примірник такої на ніч - було майже щастям. Чому сьогодні, коли пиши про що хочеш, як хочеш і де хочеш,   щось подібне зустрічається все   рідше? Тому, що (існує теорія)  художнику протипоказаний комфорт. Його творчість краще вдосконалюється, розвивається і набирає силу, долаючи перешкоди, незручності і навіть небезпеку.
 
Ну, тролі-флудери і ін. небезпекою, звичайно, не загрожують, але нерви потріпати можуть капітально, створюючи саме той дискомфорт, який стимулює хорошу літературну злість і сприяє зростанню загального творчого потенціалу «Дурдому».
 
Так що, тролі всякіє нужни, тролі всякіє важни.
 
Ну, і крім того, яка ніч перед Різдвом і без нечисті? Микола Васильович нас не зрозумів би...
 
З наступаючим Різдвом Христовим!
 
prokop14