Найперш хочу привітати з Новим Роком всіх, хто читає ці рядки. День сьогодні такий. У побажаннях буду скромним: хай більшості людей стане у новому році краще, ніж було у старому.
 
Вже дуже багато написано про те, що українці потроху стають нацією. Збільшується кількість тих, хто ставить суспільний інтерес вище свого, шкурного. Наводити приклади не буду, кожен може легко знайти їх в інтернеті, на ТВ, та й у своєму оточенні.
 
Хочу написати про ще один аспект колективного підсвідомого. У Новорічну Ніч був зафіксований рекорд Гіннеса. Ще ніде й ніколи на Землі така кількість людей не співала гімн своєї держави, зібравшись в одному місці. Українська Правда пише про півмільйона. Клоуни із МВС – про те, що "Найбільш багатолюдні заходи відбулися на території Дніпропетровської області (у 43 заходах взяли участь 165 тис. осіб) та на Харківщині (майже 90 тис. осіб взяли участь у 34 урочистостях)". Думаю, нас розсудить Книга Рекордів, подавши свої офіційні цифри.
 
Але біс із ним, з тим рекордом. Колись хтось його таки поб’є. На те він і рекорд, щоб на нього цілилися.
 
Сьогодні хочеться сказати про інше. Що таке національний гімн держави? Здебільшого це – слова і музика, затверджені Парламентом країни для використання на офіційних заходах. Він є офіційним символом держави, разом із прапором та гербом. Колись було інакше. Колись гімн співали, щоб підняти дух у боротьбі проти когось чужого.
 
Саме тому його співали студенти, ховаючись від Беркуту у церкві. Саме задля того його щодня співають на Майданах країни. Французи у такі моменти затягують Марсельєзу, чим серйозно псують нерви владі. У французів народний гімн відрізняється від офіційного. А ми діємо на нерви офіційній владі співом офіційного гімну.
 
Насправді ж у ці дні Гімн України набув нового, глибинного, статусу. Для більшості українців він з офіційного перетворився у народний. Це теж – великий крок.
 
П.Н. Сьогодні із здивуванням констатував, що підсвідомо наспівую Гімн України. Такого у мене ще не було.