Життя з пані Ганною, звичайно, не було цукром. Пан Микола любив тихий, спокійний, усталений побут. Він вважав, що справжні почуття зовні малопомітні, вони зовсім не вимагають бурхливих зовнішніх проявів, а навпаки мають потужну внутрішню енергетику.
Постійна екзальтованість пані Ганни його дратувала. Як і її відмова народити йому дітей, бо вона, мовляв, "уся в мистецтві, уся в поезії!"
Під час одного з таких непорозумінь, яке закінчилося недовготривалою сваркою, і був написаний цей вірш, який не увійшов в жоден посмертний збірник поета, виданий його вдовою.
Але ми маємо змогу ознайомити наших читачів із текстом.
 
Невластивий текст:
 
Издавна люди уважали
Одно старинное звено,
На их написано скрижали:
Любовь и Жизнь – одно.
Но вы не люди, вы живете,
Стрелой мечты вонзаясь в твердь,
Вы слейте в радостном полете
Любовь и Смерть.
 
Издавна люди говорили,
Что все они рабы земли
И что они, созданья пыли,
Родились и умрут в пыли.
Но ваша светлая беспечность
Зажглась безумным пеньем лир,
Невестой вашей будет Вечность,
А храмом – мир.
 
Все люди верили глубоко,
Что надо жить, любить шутя,
И что жена – дитя порока,
Стократ нечистое дитя.
Но вам бегущие годины
Несли иной нездешний звук
И вы возьмете на Вершины
Своих подруг.
 

Властивий текст:
 
Вважали люди споконвіку
І проголошували всюди:
Потрібна жінка чоловіку,
Як для Христа донос Іуди.
Щоб втримати їх на ланцюзі,
Це зло потрібно приручити.
І як в в"язниці волоцюзі,
Приносити їм їсти й пити.
 
Вірші писати для них треба,
Бо почестей завжди їм мало.
Тягати для них зірки з неба,
Щоб курви ці не нудьгували.
Приходити додому вчасно,
І перед ними блазнювати,
Вдаючи, що велике щастя -
Вона та її рідна матір.
 
Якщо вони створіння неба,
Якщо вони такі чудові,
Відправити скоріше треба
Їх в передвічнії покої.
А поки гине наша раса,
Жіночій статі завдяки.
Тікають хлопці в підораси,
Як колись бігли в козаки.