ДЄКАБРІСТИ-2013, АБО ДЕЖА-ВЮ
Останнім часом, спостерігаючи за діями наших опозиційних лідерів на Євромайдані, весь час ловлю себе на думці, що це все мені щось дуже нагадує. Нарешті зрозумів – повстання на Сенатській площі у Петербурзі у грудні 1825 року. Декабристи…
Паралелей з сьогоднішніми дєкабрістами зразка грудня 2013 багато. І там і там вийшли на площу столиці, щоб зажадати від чинної влади кардинальних змін у напрямку європейських цінностей. Вийшли не «за ковбасу», а за ліквідацію кріпацтва (в наших реаліях – примусу українців ішачити на Сім'ю і олігархів), за прийняття Конституції європейського зразка («ми за Європу!») і скасування всевладдя монархів з династії Романових (у нас теж вже фактично встановилась всевладна монархія першого з династії Єнакієвських, а в перспективі не виключена потомственна передача влади всередині Сім'ї – від Хама до Саші-Стоматолога і далі – до Стоматологових діточок).
На нараді декабристів в Петербурзі домовились про встановлення республіки, але були відкинуті ідеї Пестеля про царевбивства і про тимчасовий уряд з диктаторськими повноваженнями («нам тут підкидають ідею, що ми повинні йти щось там штурмувати. Повірте мені, не треба цього робити, ми за демократичну, мирну революцію і переформатування Парламенту», а про імпічмент Януковичу нині не згадують взагалі). Проект конституції декабристів передбачав перетворення країни в конституційну монархію, при якій практично будь-які призначення підлягали затвердженню з боку парламенту (ну чим не наші прийняття-скасування політреформи?). А згідно з програмним документом, складеним напередодні повстання, його мета полягала в тому, щоб Сенат ухвалив цей документ, названий "Маніфестом до російського народу" («Янукович, підпиши!», «ми боротимемось за те, щоб Рада відправила Азірова у відставку!»).
Починалось все дуже активно й радикально: полковий командир Московського полку барон Фредерікс, який намагався завадити виходу з казарм повсталих солдатів, був зарублений офіцером Щепіним-Ростовським, а на самій площі декабрист Каховський вистрілив у генерал-губернатора Милорадовича, який спробував розпропагувати повсталих (нічна атака на Кабмін і сутички з «тітушками», події біля Адміністрацї Президента).
Але далі перейшло у пасивну фазу. З'ясувалося, що повсталі війська зібралися перед порожнім Сенатом: сенатори вже присягнули і роз'їхалися (яка невдача: Янукович полетів до Китаю, а у Раді перерва між засіданнями!).
Декілька атак кінної гвардії за наказом царя, було відбито біглим рушничним вогнем повсталих, загороджувальний ланцюг, виділений з каре, роззброював царських поліцейських, цим же займалася і «чернь», що знаходилася на площі («Ми відбили дві атаки «Беркуту!»).
Але повсталі на Сенатській не робили ніяких активних спроб діяти… Сподівались, що поступово приєднається армія («дякуємо Спілці офіцерів України! Армія з нами!»). Просто стояли на площі («головне – не допускати провокацій!») і вичікували, поки приєднаються нові сили («Завтра нас повинно бути на цьому Майдані ще більше! Перекажіть своїм знайомим – хай приходять!»). На Півдні Імперії це «мирно» дійшло до того, що коли шість рот Чернігівського полку, які Сергій Муравйов-Апостол повів на Білу Церкву, наздогнав загін гусар з кінною артилерією, Муравйов наказав йти на них без жодного пострілу, сподіваючись на перехід урядових військ на сторону повсталих («Ми за мирну революцію! Міліція з народом!»). Артилерія дала залп картеччю, в рядах Чернігівського полку виникло замішання, і солдати склали зброю.
В той же час на Сенатській площі багато простого люду спостерігали за дійством збоку, готові підтримати, готові щось робити, але керівники повстання були далекі від того, щоб брати їх у союзники («Що робити?», - запитують зараз один одного українці, що вийшли підтримати Майдан, поки лідери кудись їздять і про щось там домовляються, - «Скажіть нам, як діяти, куди йти?»). Все дуже схоже. Хіба що якогось аналогу Руслани у кокошнику не було тоді на Сенатській.
Чи варто переповідати далі? Мабуть, досить згадати, чим тоді все закінчилось. Повстання придушене, понад тисяча жертв. В ході суду над повсталими п'ятьох чоловік засуджено на страту четвертуванням, 31 - відсіканням голови, 16 - до довічного посилання на каторжні роботи, і т.д. Імператор Микола I своїм указом пом'якшив вирок майже по усіх пунктах; тільки відносно п'яти засуджених вирок лишився у силі, хоча замість тяжкої страти четвертуванням, присудили їх повісити, «узгодившись з Високомонаршим милосердям» («Верховна Рада проголосувала за амністію для євромайданівців»)…
Давайте тепер полишимо цей порівняльний аналіз – просто запитати хочу:
Хлопці, лідери ви наші дорогі, полководці ви наші опозиційні! На що ви сподівались, що намірялись робити? І чи намірялись взагалі? Чи був у вас план дій і чи розуміли ви, що ситуація вимагає саме дій, а не тільки полум'яних промов зі сцени? І найголовніше – чи готові ви були йти до кінця? Причому до кінця не тільки у сенсі одержання президентства, прем'єрства, спікерства і т.п., а й у сенсі можливої поразки, позбавлення депутатства, судових переслідувань, ув'язнення?
Пане Арсенію! Ви й справді романтично вірите в те, що революції перемагають збиранням по одному голосів якихось гидких комуняк у Парламенті? Що повсталий народ, який піднявся у єдиному пориві мільйоном в один день, перемагає шляхом велетенської безперервної дискотеки, у той час як лідери їздять на нескінченні перемовини з владними шулерами? Ви неодноразово повторювали зі сцени Євромайдану, що несете відповідальність перед його учасниками, що не допустите, щоб пролилась хоч крапля їх крові. Чи усвідомлюєте Ви, що своєю бездіяльністю і ідеалістичними надіями на демократичні домовленості з бандитами-шулерами ведете Майдан до краху? Наслідком чого будуть масштабні репресії проти цих самих рядових учасників Майдану, які повірили Вам! Ці репресії навряд чи торкнуться особисто Вас, як і Ваших соратників зі сцени (думаю, що з вами трьома, з Турчиновим і Русланою на додачу, не тільки не вчинять так, як вчинили колись з п'ятьма ватажками декабристів, а навіть до Качанівки навряд чи дійде), а от студентів-учасників почнуть чомусь масово звільняти з ВУЗів за неуспішність, поміняють ректорів, які дозволили своїм студентам «бунтувати», а «взятих на олівець» (чи то пак, відзнятих на відеокамери) рядових учасників Майдану почнуть утискати різноманітними способами – включно з викликами на допит і арештами. Чи може Ви, Арсенію Петровичу, маєте ілюзію щодо того, що влада все пробачить? Як же, «Верховна Рада проголосувала ж за амністію для євромайданівців»! І навіть Віктор Федорович, трохи покомизившись, таки підписали (а куди ж йому подітись? – якби не захотів, то ми усім Майданом голосно скандували би: «Янукович, підпиши! Ну, будь-ласочка, підпиши!»). І таки відбувся акт «Високомонаршого милосердя», ура! А не пече Вас сором, Арсенію Петровичу, від тієї «амністії»? Вони, бачте, «пробачають» нас, пробачають мільйонний Майдан, пробачають нам, що побили наших дітей, пробачають нам, що грабують нас, що обманули наші надії на європейське майбутнє… Нє, не пече? А от мене пече. Думаю, що не тільки мене. Та й не пробачать вони того ніколи… Пане Арсенію, Ви вірите, що владні гопники (готові, якби їх воля, хоч напалмом спалити той Майдан) будуть чесно дотримуватись всіх домовленостей (хоч би й тої ганебної «амністії»)? А що завадить їм порушити ті домовленості? Може честь? – Так у них її немає. Може сором і совість? – У них цього зроду не було. Може «пацанське слово» («пацан сказал – пацан сдєлал»)? Так з фраєрами і лохами пацанське слово не діє: ми, українці, для них – лохи, яких можна тільки кошмаріть, а ви, опозиціонери, – фраєра, яких гріх не «кинути». Може їх втримає страх, що якщо порушать угоди, Майдан покарає? А чим саме, якщо не секрет? Буде співати й танцювати ще завзятіше і ще голосніше кричати «Банду геть»? Пацани вже побачили цей «мирний протест», і проти пісень-танців не мають нічого проти. Ну що ж, потерплять трохи, будуть грабувати і робити свої підлі справи під акомпанемент Гімну і «Банду геть!», тільки й всього. Чи може Ви думаєте, що банда перелякається міжнародного розголосу і буде вести себе пристойно? Ви справді так вважаєте? А може чудово розумієте, що все те на «рєальних пацанов с панятіямі» не подіє, і просто ведете якусь свою гру? Не хотілось би так думати...
Пане Віталію! Ви оголосили, що відмовляєтесь від бою за чемпіонський титул, бо хочете присвятити себе політичній діяльності. Я розумію, балотування на президентську посаду – справа серйозна, передвиборчу агітацію треба починати вже зараз. Але ж після просеру Майдану Вам не знадобиться та передвиборча агітація, бо пацани просто викреслять Вас зі списку кандидатів. Знайдуть причину зняти Вас з передвиборчих перегонів. Не вірите? Тому забудьте на час про президентство і налаштуйтесь на перемогу Майдану, як налаштовувались Ви на неї на рингах світу. Зараз Ваш супротивник набагато більш серйозний і небезпечний з усіх, з ким зводила Вас боксерська доля. Тому й готуватись до цього бою треба принаймні не менш серйозно. Напередодні зустрічі на рингах Ваша підготовка напевно ж включала не просто аутотренінг з налаштованістю на перемогу, а й серйозне вивчення супротивника, розробку тактики, відпрацювання якихось ключових прийомів. Чому ж зараз, коли Ви виходите на сцену Майдану з таким серйозним виразом обличчя («Ось зараз яаааааак скаже, яаааааак вріііііііже правду-матінку…»), від Вас чути лише стандартно-обтічні, неконкретні фрази ні про що: «Ми переможемо!», «Ми повинні стояти до кінця» і т.п. Аутотренінг є, а тактики немає. То чи можна сподіватись на перемогу при такій підготовці до двобою?
Пане Олеже! Я не був Вашим прихильником, але на початку Євромайданних подій заповажав. Мені Ви здалися найбільш рішучим з вашої трійці. Поступово прийшло усвідомлення, що та рішучість обмежується рішучими словами. Говорите Ви й справді добре. Але поступово вже й слова змінились. Ну що то за революційний здобуток – «влада поступово випускає всіх затриманих на Майдані! Це перемога!» ? Ото і все? Так цієї перемоги можна було досягти значно легшим шляхом – просто не виходити на Майдан, не протестувати. Тоді не було б побитих і затриманих, не було б політичних в?язнів Майдану.
Чи може вважати перемогою героїчне повалення комуністичного істукана? Ну, якщо то головна перемога Майдану, то гріш їй ціна. А нащо, маючи сотні тисяч людей, готових діяти, виходити на сцену і плакатись, що «вони фальшують» у нас під носом довибори на 223 окрузі? А як розцінювати голосування за бюджет в обмін на звільнення затриманих учасників Майдану? – То теж така «перемога»? Ну що ж, «ітогі падвєдьом», як казав Лесь Подерев'янський: понад мільйон людей лише у Києві вийшло протестувати проти дій бандитської влади, маємо купу понівечених «Беркутом», а потім прикутих наручниками до батарей і полишених без медичної допомоги дітей (декого досі ще знайти не можуть), затримані, побиті у відділках і посаджені за грати по спішно зліпленим справам майданівці, суди над людьми, що попсували портрети Хама, розгромлені «тітушками» Євромайдани в інших містах України, побиті журналісти, проломлені тими ж «тітушками» голови активістів і спалення їхніх авто, погрози Лєнкі Бандарєнкі відкрити кримінальні справи за статтями до 10 років «євровандалам», попадання України (без нашої згоди) у грошову кабалу до Путіна з паралельною здачею йому ж нашої оборонки (а може й ще чогось) і рух до Мутного союзу. А в результаті – пан Президент Віктор Федорович (ура!) нас таки пробачили, а після того, як ми згодились проголосувати за бюджет, може навіть випустять затриманих і понівечених майданівців, і взагалі, пацани може «зуб дадуть» («бля, гадом буду»), що не будуть нас переслідувати, коли врешті розійдемось… Таки точно епічна перемога!
Ще хочеться звернутись до Ігоря Мірошниченка. Ви, пане Ігорю, теж здались мені рішуче налаштованою людиною. Але мене теж почав гризти хробачок сумнівів після того, як побачив Вас у студії, де Ви заявили, що потрібно зберігати витримку і добиватись, щоб Захід чинив фінансовий тиск на Януковича. І що ця влада вже сиплеться. Спершу про останнє. Не сиплеться вона, пане Ігорю. Точніше, спочатку почала було – коли щось серйозне з боку Майдана замаячіло, і найбільш нервові члени банди на зразок Чортословської почали навіть зіскакувати з піратського корабля. Але як тільки зрозуміли, що Майдан під таким керівництвом – то всього лише гарні промови і дикі танці, так і заспокоїлась. Пацани вже оговтались, і банда зараз поступово укріплюється, починає погрожувати нам і навіть насміхатися. А щоб знов почала сипатися, їй потрібні регулярні підсрачники, а не колективні співи. А от друге серйозніше, пане Ігорю, Ви дійсно вважаєте, що якщо Захід заблокує рахунки Сім?ї, то Янукович піде на поступки? На які? Підпише угоду про Євроасоціацію? Поверне грошики Путіну і анулює домовленості з ним? Розпустить Раду? А може й з посади сам піде? А нащо йому те все? Ви спробуйте поставити себе на його місце і вирішити простеньку задачку на вибір:
1) якщо, злякавшись фінансового тиску Заходу, Янукович піде на такі поступки (чи навіть просто зменшить тотальний контроль, дозволивши проведення більш-менш чесних виборів у 2015 році), то гарантовано втратить не тільки гроші, а й взагалі все! З надіями на подальше перебування на президентській посаді можна буде розпрощатись, нова влада точно притягне до відповідальності за все скоєне. Гроші, накрадені тяжкою працею, відберуть, та ще й сам на шконку може сісти.
2) Якщо ж плюне на демарші Заходу (як і перед цим плював), то матиме шанс владу втримати, і тоді навіть у разі блокування рахунків він ці втрачені гроші однак відіб?є – на нас, простих українцях, ще й з процентами (чи Ви у цьому сумніваєтесь?). Як думаєте, який варіант обере наш Зек?
Висновок: будь-які демарші заходу нічого принципово не змінять. Тому вичікувати нічого, треба діяти самим. Заходу за підтримку – велика подяка, але покладати на це великі надії – небезпечний самообман. Крім нас, наше життя не змінить ніхто!
А навіщо ви, дорогі наші опозиціонери, весь час закликаєте людей приходити на Майдан, приводити рідних і знайомих, щоб «завтра нас на цьому Майдані було ще більше, ніж сьогодні»? Що зміниться, якщо прийде більше? А от якби раптом зібралось би мільйонів зо три, що тоді було б? А я скажу що: ви всі втрьох полум'яно проголошували б з трибуни, що ось як нас тут багато, тож заспіваємо гімн ще голосніше! Затанцюємо, щоб аж земля здригнулась! Покричимо у три мільйона горл: «Банду геть!» (але - боронь Боже! – без провокацій!). Ото вже банда перелякається… А якби чотири мільйони зібралися, щось змінилось би? А п?ять?
Скільки вам треба мільйонів на Майдані, щоб ви почали діяти, полководці ви наші?
Але може ви просто розумієте, що Майдан (чим масовіший, тим більшою мірою) – то ваша «подушка безпеки», то гарантія вашої недоторканості, набагато більш дієва, ніж ваш депутатський статус? Що тільки тисячі тих простих майданівців рятують вас зараз від блискавичного зняття у Раді депутатської недоторканості і такого ж блискавичного арешту при виході з Ради. Але тоді ви повинні розуміти й те, що люди не стоятимуть там нескінченно – без цілі, без конкретних завдань, аби лише забезпечити вашу безпеку. Бо що ж зараз відбувається на Майдані? Пасивна демонстрація спротиву. Саме пасивна і саме демонстрація. Багатотисячний Майдан наїжачився-обгородився барикадами, заздалегідь убезпечив себе амністією (точніше - ілюзією амністії) і взявся за пісні-танці вперемішку з конкурсом ораторів («Місяць на небі, зіроньки сяють…» – «А тепер хай чує нас Азіров з Януковичем…» – «Ще не вмерла…» – «Гоп-гоп, шіді-ріді дана!»). Банда трясеться від страху і ось-ось розсиплеться…
Зрозумійте мене правильно: наш Гімн, наші прекрасні пісні, наша уособлена у фольклорі українська ментальність – то чудова й дуже потрібна річ, то заряджає, наповнює впевненістю і силою. Але лише у тому випадку, якщо це передує спротиву чи сприяє відновленню сил між боями, якщо це слугує допомогою для серйозних речей. Інакше це просто дискотека. Мабуть, найменшою мірою мої докори можуть бути адресовані Руслані – вона робить те, що вміє, і робить бездоганно, але ви, хлопці, невже не розумієте, що безперервно заряджатись енергією без наступних серйозних справ – то все одно що братись відпочивати, навіть не почавши ще працювати? У такому випадку це не тільки не допомагає зарядитись енергією, а навпаки – краде сили й розбещує.
Хлопці! Може я вас дуже сильно ображу, але мені абсолютно нецікаво, хто з вас стане президентом, хто прем'єром, а хто спікером. І чи взагалі ви ними станете. Мені зараз цікава лише доля України, яка дуже залежить від долі сьогоднішнього Майдану.
Більш того, маю підозру, що ваша націленість на посади-портфелі заважає вашому лідерству на Майдані. Бо зараз якраз той час, коли треба думати не про виборчі перегони, а про Україну. І готовим треба бути не до високих державних посад, а у випадку чого – навіть до найгіршого: до переслідувань, до насильства і до Качанівки. Як був готовий до того один наш багаторічний політичний в'язень, якого нині не так вже й часто згадують. Тому мені чомусь здається, що попередній лозунг «Разом і до кінця!» даремно замінили на «Разом і до перемоги!». Може він був не таким філологічно коректним, зате дуже серйозним, без романтично-рожевих шмарклів. Він був співзвучним заклику «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї!» і відображав готовність пожертвувати заради перемоги всім – не тільки депутатством, посадою, особистим добробутом, а й свободою, здоров'ям і навіть життям.
Ви розумієте, що час зараз працює проти нас і на бандюків? Ви знаєте, що таке психологічне виснаження і що таке зневіра?
То просто чудо, що наш народ зміг психологічно відновитись лише через 9 років після того, як одна паскуда, на яку так багато надій покладалось, ті надії вкрала, розмінявши на глечики, вулики, акцепти й Універсали. А зараз люди знову повірили, що можуть змінити своє життя, і знову пожертвували всім, вийшовши на Майдан. Ви розумієте, що якщо народ буде зраджений і цього разу, якщо надію знову буде вкрадено, то на відновлення знадобиться вже не 9 років, а можливо – на порядок більше. Більш того, бандюча влада за підтримки доброго північно-східного сусіда зробить все для того, щоб це відновлення не відбулось взагалі. Чув нещодавно думку однієї з прихильниць «Свободи», що, мовляв, нічого аж такого страшного не відбувається, що то ніяке не зволікання і не втрата можливостей – навіть якщо Майдан на цій ноті і закінчиться. Бо, бачте, зараз просто «проходить вишкіл сил перед 2015 роком»… Сподіваюсь, ви, хлопці, розумієте, що то маячня? Що при такій налаштованості ніякого «2015 року» не буде, бо більшість з тих, хто пройшов такий «вишкіл», вже не вийдуть через рік – більшість через зневіру, а хтось просто через те, що бандити зроблять висновки – по одному знешкодять найбільш активних і пасіонарних, зроблять все, щоб Майдану ні через рік, ні через п'ять просто не сталося. Тому тим, хто зараз «проходить вишкіл», він за їх життя вже не знадобиться, а ті, хто знов наважаться вийти за Україну, того «вишколу» не проходили. Бо ще, можливо, не народились.
Ви розумієте, як багато зараз залежить від долі сьогоднішнього Майдану?
Мені можна закинути, що, мовляв, критикувати легко і «каждий мніт сєбя стратєгом, відя бой со сторони», а де ж конкретні пропозиції? Ви лідери, ви тактики, ви володієте інформацією і цілісним баченням ситуації, а головне – ресурсами і важелями впливу. Вам і карти в руки. Але ось декілька стратегічних спостережень, які може зробити будь-хто, не позбавлений здатності до елементарного аналізу того, що відбувається:
- Якщо на вулиці вийшли сотні тисяч людей, розлючених діями влади, активних і готових діяти, то зібрати їх всіх на центральній площі для промов і співання Гімну – то не найкращий спосіб використання протестної енергії.
- Якщо столиця, задовбана «данєцкімі пацанамі», вирує протестами, сотні автомобілістів автомобільними гудками висловлюють свою підтримку, десятки і сотні тисяч приходять на Майдан, якщо спочатку пацани перелякалися до того, що Янук боявся повертатися зі свого вояжу по світу, а пацюки почали було тікати з корабля ПР, то переходити до суто оборонних дій, огородивши площу барикадами, замість того. щоб розширювати експансію Майдану,– то, мабуть, не найкраща тактика.
- Якщо значна частина протестувальників підготовлена не тільки для колективного співу, а й для рішучих дій, якщо солдатики внутрішніх військ тихцем показують на екранах мобілок напис «ми з вами», а армійські офіцери приходять висловити свою підтримку Майдану, і при цьому функціонують суди, що фабрикують майбутні справи, фальшують довибори поряд з Майданом. не заблоковані Прокуратура і основні державні установи, пацанам не створені дискомфортні умови (невже людських ресурсів не вистачає?), якщо телеканалам не заважають спокійно брехати і показувати у позитивному світлі «героїв» синюшного антимайдану, якщо кортеж верховного Зека, як і раніше, «розсікає» Київ по перекритих вулицях, а сам Зек безборонно літає до Путіна продавати Україну, то щось не так у методах революційної боротьби.
- Якщо самі ці методи звелися до стандартного штампованого набору «молитва-Гімн-промови-співи-танці», то виникає підозра, що революція втрачає енергетику і креативність дій, а значить втрачає перспективи.
- Якщо основні революційні постулати «Тільки без провокацій!» і «Захід нам допоможе!», то з тактичними засадами революції щось не так.
- Якщо основне в революції твориться не руками народу, креативного, енергійного, самовідданого і готового діяти, а десь у нього за спиною – шляхом підкилимних домовленостей з шулерами від влади, про які тільки час від часу сповіщають лідери (ще й не факт, що всі з них озвучуються), а народу відводиться роль статистів і «подушки безпеки» для лідерів, то виникає підозра, що то не зовсім революція. Вірніше, її намагаються зробити чимось іншим.
Шановні опозиційні лідери! У мене таке враження, що ви у розгубленості – що робити далі і як то все найбільш плавно заокруглити? З'явилась підозра, що у вас і у Майдану зараз трохи різні цілі. Можливо, я помиляюсь, але такі думки, як я переконався, виникають не у мене одного. То може вам варто все ж чесно сказати зі сцени багатотисячному Майдану, які є ваші плани, яка є ваша програма-мінімум і програма-максимум? Не обтічно «будемо стояти тут до перемоги», а конкретно – як саме, якими методами і кроками ви плануєте досягти тієї перемоги? Які саме конкретні етапи мають бути пройдені до тієї перемоги? Розумію, що деякі речі не можуть проголошуватись публічно (хоча б тому, що то було б розкриттям тактичних планів ворогу). Але хоча б дещо може бути сказане? Щось таке, що дало б людям упевненість в тому, що ви наміряєтесь все ж рухатись, активно і гнучко діяти, а не просто тупо продовжувати дискотеку впереміж з промовами.
Якщо ж у вас дійсно немає ні плану дій, ні рішучості, ні впевненості у перемозі, то може варто про це сказати прямо, а не підставляти долю тисяч людей? Ви кілька разів збирали Віче. Зберіть ще раз – саме для цього. Якщо ж на це не готові, то зробіть ще простіше: зберіть нараду активістів Майдану, представників від молоді, студентства, офіцерства, «афганців», людей літніх, які прожили життя, пройшли Крим і Рим і налаштовані серйозно. І попросіть їхньої допомоги – увімкніть колективний розум. Скажіть просто і чесно: «Люди, ми зайшли у тупик. Ми не знаємо, що робити далі. Давайте вирішувати колективно. Не будемо мірятись славою і лідерством, бо ж головна ціль у нас одна – Україна понад усе!». Звісно, не виключено, що після таких заяв ваші шанси на президентство-прем'єрство-спікерство трохи знизяться, але ж то не так важливо порівняно з тим, що виграє Україна, чи не так? До того ж, дуже можливо, що ваші шанси не тільки не впадуть, а навіть зростуть після цього. Бо здатність розуміти власні слабкості, визнавати свої помилки і брати у союзники розумних людей задля перемоги спільної справи – то ознака сильних і державницьки мислячих людей. І саме такі люди достойні бути державними діячами.
Так, ця влада великою мірою складається з низькоінтелектуальних ідіотів (досить подивитись на обличчя Лук'янова, Чечетова, Пшонки, Колєснікова чи самого Верховного Зека – то просто заповідник від Ломброзо), але колективний ПР-організм має добре напрацьовані спинномозкові рефлекси. Ригоанальна тварина примітивним методом спроб і помилок врешті зрозуміла, що застосування проти протестувальників тупої сили веде до зворотнього – посилення протестних настроїв, росту енергетики і ненависті до насильників, замість очікуваного страху, і врешті – до погіршення ситуації для самої ПР-тварини. Тому зараз вони обрали іншу тактику – невтручання і ігнорування Майдану, який сам себе обгородив на маленькому п'ятачку столиці. Мовляв, співайте, танцюйте, вправляйтесь у красномовстві, поки не обридне, а «нам своє робить». Треба сказати, що тактика не така вже й погана. Майдан без провокацій влади і будь-яких спроб експансії свого власного впливу починає чахнути і деградувати до «диких танців».
Але з іншого боку – хіба мало зараз інших провокацій з боку ригоаналів, не таких тупо-примітивних, як побиття дітей «героями» у шоломах, але не менш цинічних, а по своїх наслідках – ще більш руйнівних? Хіба зробити нас заручниками Путіна – то недостатня провокація для нашого обурення? (нам всім кривавими мозолями доведеться відпрацьовувати з процентами ті путінські міль'ярди, видані без нашої згоди Януковичу для того, щоб він зміг продовжити своє панування, щоб міг скуповувати виборців, гарно платити «Беркуту», який битиме наших дітей, наймати «тітушок» для проломлювання наших голів). Хіба віддача Росії нашої оборонки не дає нам права на активний протест? А скільки ще невідомого, неоголошеного на полях тих домовленостей, такого, що, можливо, приведе до здачі нашої ГТС, поставить хрест на нашій незалежності і зробить нас рабами «братньої країни»? То недостатня причина для протидії? Хіба знущальницький виступ Пшонки у Раді чи провокативно-помийна заява Ганьки-Ротожопихи про те, що «метою провладного мітингу є демонстрація того, що в державі є кому захистити ту державу від бруду» (бруд – то українці-майданівці) не обурює порядних людей, не змушує їх на контпровокацію і не дає права діяти? Маю на увазі активні дії, а не просто проголошення словесних протестів на огородженому Майдані. Таких дій, які змусили би ригоанальну сволоту почати відчувати себе дискомфортно в окупованому ними Києві, дій, які вселяли би в них невпевненість, бо майбутнє було б для них неочікуваним і непрогнозованим. Дій креативних, раптових, нестандартних, які щоразу були би на крок попереду їхніх власних дій. Чим неочікуванішими будуть для них наші дії, тим сильніше це вводитиме їх у стрес, тим більше вони нервуватимуть і розкриватимуть свою тваринну суть (навіть для тих, хто її ще не побачив), чим більше нервуватимуть, тим більше помилятимуться, а чим більше помилятимуться, тим більше будуть підставлятися і рухатись донизу – до свого безславного краху.
Наша революція почалася з активної фази, зараз перейшла в іншу фазу – пасивно-очікувальну. Є велика загроза того, що перейде у третю фазу – коли ригоанали почнуть нахабно реготати з нашого стояння і нашої бездіяльності.
Революція може бути переможною, героїчною, може бути драматичною і трагічною. Але вона не має права стати комічною.
