Місяць в житті – це нескінченість, якщо тобі  місяць. Місяць в житті, якщо тобі вже цих місяців 750 – зовсім інша справа. Одним більше, одним більше… Останній місяць дивився у телевізор про ту політику як ніколи часто за останні декілька років. Про гугла взагалі мовчу. Що заспокоює – я не один такий пришелепкуватий. Та ще й був у вирі подій – збирались біля Консерваторії, але не заради того, щоб послухати «Наталку Полтавку» або «Фігаро» у виконанні тенорів і басів найкрасивіших у світі хлопців, та неймовірніше сопрано з параметрами 90-60-90…
 
Так ні -  ми ж стояли спинами (якщо конкретніше – жопами) до Консерваторії  імені  Лисенка. Перед нами був Майдан. Праворуч – ялинка, десь за 100 метрів - сцена, яку влаштував  Льовочкін. Перед нами - найближчий намет до ялинки – намет Резерва. Слава! Нічого, що я тебе піарю? Мабуть нічого… Бо напросився до намету євросоціаліста з декількома спільниками з кошерними бутербродами на ночівлю.
 
Не знаю як хто, а я відчуваю якусь неформалізовану напругу. Чому? А тому, що десь так закрались сумніви - а чого би це у неділю було так спокійно? Де, бля, були весь день ці титушки? Ну, попили пивця, подивилися на достопрімєчатєльності… А когда будєт работа?!! Хули мы пхались за полтысячи километров?!!
 
Ще з’являться…
 
Скільки там залишилось  до того новорічного бомкання?..  Вісім днів… І де вони – головні дзвони України? Чи варто цього року вдома ставити ялинку? Бо вона вже є. І чи зустрінемо 2014-й на Майдані?
 
Майдан… Це святе! А що - ні? Такого ніде нема, щоб декілька сотень тисяч стояли і співали, щоб казали – ми тут стоїмо геть нафіг мирні, щоб вам, віктор фьодоровіч, мікола азаровіч….  довести, що ви помиляєтєсь, що ви маєте виправитись, пожалуйста, бо залішітєсь в памяті потомків как нєхорошіє дяді…
 
15 млрд. баксів… Це мало чи багато?  Ну, якщо нас 45 млн. разом з немовлятами та паралізованими, то виходить 333 бакси на рило. Віктор фьодоровіч! Запхніть їх собі в жопу, якщо ще маєте на це силу - ці 333 бакси. Я їх дарую на оздоровлєніє – хоча хіба це допоможе?..
  
Нє, я панімаю, шо 15 млрд. – це купа грошей – якщо скласти у стовпчик купюри по 100 долярів, то буде стопка в 15 кілометрів, а якщо у звичних купюрах по 1 грн., то 1500 км – від Києва до Москви і обратно.
 
Вітя – это папа! Ми - його сім’я! Шо – ні?  Спитайте у замурзаних шахтарів - хто ваш папа? Отож!
 
Папа! Нам хєрово!  Нема за шо купить сметану, зернятко для попугайчиків, прокладку до унітазу, флешка, бля, лише 4 мегабайти, а в Інь-Яня вже 128. Хелп! Хелп!
 
Пойняв! – Каже Папа. Піду вклонюсь Отцу. У нього, бля, тих грошей, як у Обами.
 
Папа! – Каже четвьортая вода на кісєлє – а хулі би ти не пішов до цих, як їх..,  бля,  до олігархів? Адже в них того бабла, як у мене колорадських жуків на картоплі…
 
Папа почухав ту частину черепушки, де має бути мозок, і сказав:  Як я можу піти сам до себе?... Читав я колись сказочку про Чука   і Гека. Тут помню, тут не помню… Но але какойто якийсь медоносний чук мені сказав, що треба робити. Я й роблю, коли вільний від стрибків пеньочками та прослуховування фрістайлу. Шо с меня взять...
 
Четвьотрая вода й каже: Вітя! Пока не пізно, давай, хуярь нахуй, або тіпа – пріглашай тих олігархів за стіл, що круглий, що квадратний, що шестикутний, але краще стоячі – рятуй себе, одоробло!
 
Хтось скаже – та він міцний, як ніколи. Зовні – так. А що далі? Що далі? Економіка - твою мать? Бюджет – єдрьона корінь? Ну, візьмуть бабло. Ну і що далі? Що, вони мені дадуть 100 тисяч, хай навіть тих нещасних гривень, на впровадження електромагнітної терапії? Ніколи! Та нехай не дають, нехай хоча би  не відбирають…
 
На Майдані нас Віталій питає – геть бандюків?! Так?! Ми відповідаємо – Так! Святоє дєло!
 
А чому би не спитати: Жіночки України! Ви найкращі в світі. А ну, підніміть руки, хто має двох і більше діточок?!! – Що? Не бачу… Де  ліс рук?.. Отож. Іноді навіть жалкую, що я не…
 
Майдан…
 
Ми наче робимо вигляд, що не існує тих, хто найбільшим чином впливають на Майдан…
Але майже все залежить від них. Для них 15 млрд., або 2 млрд. на місяць – це тьху! Тим більше, якщо спитати, де вони їх взяли…
 
Хер з цим Азаровим, цією мумією. Але, панове олігархи!
 
У блискучих кольорових глянцевих журналах, яких зараз як пиріжків з горохом, вас презентують як крутих менеджерів. Та які ви круті?! Звичайні пацани з 7-го кілометра або кидали з банку районного масштабу. Україна зараз має найекстремальнішу задачу вилізти із найглибшої жопи. Невже вам не цікаво вирішити цю задачу? Похерити цих недоумків у краватках під куполом та гопоту кабміну?  Що – ліньки? Не хочете? Або неспроможні? Бо одна справа – будувати супермости, гіпертанкери, нанотранзистори, колупатися в ДНК, як це робить Сінгапур та Піднебесна, а інша справа пиздити, красти, жерти омарів (навіть якщо вони не лізуть)… Думайте, хлопці, думайте… Поки що у вас є мільярди, є вілли, є життя… Читайте історію. Все це може раптом зникнути, і за щастя вам буде обміняти суперкар на склянку гарячого супчику.
 
До  чого це я? А до того, що відчуваю – пісні скінчаться, танці теж…
 
Зутрінемо Новий Рік на Майдані?!
 
Інакше – все марно!