для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Епоха розвинутого маразму


Епоха розвинутого маразму
Спочатку хотів би, щоб ви прочитали такий текст.
„Реформістам вдалося значно скоротити державні витрати, оголосивши про початок ери скромності. Вони скасували спеціальні відомства, що надавали вози і коней, які належали державі, а також охороняли парки та озера. Чисельність палацової варти скоротили, а чиновникам наказали зменшити свої витрати. Економія торкнулася державних прийомів і транспорту, а всі ігри для розваги знаті були скасовані. Закрили мисливські будиночки, а також фабрики, що забезпечували палаци шовковим одягом. Поступове скорочення персоналу Палати музики завершилося її скасуванням, і 829 співаків та музикантів залишилися без роботи.
Ще більші можливості для економії представляли релігійні обряди. В столиці і провінціях налічувалося 343 храми для поклоніння предкам імператора, що вимагало 25 тисяч жертвопринесень щорічно, а обслуговувало ці храми понад 60 тисяч осіб — вартових, жерців, кухарів, музикантів, працівників, що опікувалися жертовними тваринами і т. д. Імператорський указ наказував закрити понад 200 храмів.
Традиційні місця релігійних церемоній, здійснювані імператором, знаходилися на деякій відстані від столиці, що вимагало дорогих імператорських процесій, а також використання нефритових посудин і щедро прикрашених вівтарів. Велику частину витрат за цими статтями вдалося скоротити, побудувавши нові храми в самій столиці, з фаянсовими посудинами замість нефритових і простими вівтарями”.
 
Ось так повела себе влада у Китаї під час економічної кризи у 7 році до н.е.
 
А тепер кожен може легко підставити під ці китайські статті скорочених витрат відповідну статтю з нашого задрипаного сьогодення, яку теж можна було б скоротити: вози і коні – це іномарки, парки та озера – це усі ті величезні гектари, які захопили та пообгороджували наші можновладці, імператорські процесії – це галасливі кортежі, нефритовий посуд – це шикарні гардероби, а коштовні вівтарі – палаци чиновників та держслужбовців.
 
Мабуть, кожному сподобалося скорочення персоналу Палати музики, внаслідок якого ціла зграя представників попси залишилась без роботи. Це у Китаї. А у нас усе з точністю до навпаки. У час кризи головний банкір Стельмах купує собі авто за мільйон, бо його державна задниця уже не може сидіти на чомусь скромнішому. Можна тільки уявити, який у нього унітаз. Платня у нього теж така, що зашкалює – вища, ніж у Президента. І поява цих даних у пресі нічого не міняє. Уже ніхто ні на що не реагує.
 
Прокурори, судді, митники, податківці вибудовують розкішні палаци. І ніхто їх не запитає: аткєда дравішкі? Попса хизується своїми заробітками, уся країна вже знає, що Потап і Настя заробили за рік мільйон доларів. Воістину: птічка пєвчая пайот і нє сєєт і нє жньот.
Та їм усе мало. Руслана достукується до гарячого серця Юлі і нарікає на страшні втрати, яких зазнає поп-індустрія. Адже їхні безсмертні пісні грають у ресторанах, крутять у маршрутках, а їм з того пшик! І Юля рішає питання. Тепер усі ті попки радісно співають своїй благодійниці бадьорі пеани. Одна з них ще вчора була „нє криса, і нє сука”, а вже зараз із Юлею в серці. Інша спочатку зажигала для гаранта, потім без трусів для Януковича, а зараз для нової пасії. Цікаво, чи в трусах?
 
А я отак собі думаю: кого із представників цієї численної Палати музики згадають за п’ятдесят років? Чи буде ще хтось співати „Дикі танці” або „Мілий пупсік”?
 
Президент у час кризи не вигадав нічого кращого, як ініціювати нову стройку вєка – пам’ятник голодомору у Вашингтоні. Тут інтелектуальний рівень діаспори і нашого Президента на диво гармонійно збігається. Мізків на те, аби профінансувати фільм про голодомор на Голівуді, звичайно ж, не вистачає. А те, що знімають наші дроворуби від кіно про голод чи про УПА, годиться хіба для сільських клубів. Я б за такі фільми орендував для них кілька гектарів Колими.
 
Я от дивлюся, як мудро діє вірменська діаспора. За її ініціативою і фінансовою підтримкою знято уже понад десять фільмів про геноцид вірменів під час Першої світової. Ці фільми зняли Німеччина (наприклад, „Сорок днів Муса-Дага”), Франція („Майрік”, „Вулиця Параді”), Італія („Гніздо жайворонка”) і Америка. Останній цьогорічний фільм „Замкнуте коло” з Жаном Рено присвячений вірменській мафії у Франції. А починається фільм із кадрів кінохроніки, яка розповідає саме про геноцид і те, як вірмени змушені були покинути свої рідні землі у Туреччині та рятуватися в еміграції. Всього кілька хвилин кінохроніки, а далі йде нормальний сучасний бойовик. Та цього цілком достатньо. Бо я думаю, що цих кілька інформаційних хвилин важать набагато більше, ніж черговий фігурний хрест у будь-якій точці земної кулі.
 
Але ж тут йдеться не про те. Тут же ж хочеться попіардитися – приїхати на відкриття, виголосити промову, розповісти американцям історію України від Адама, потрясаючи якомога фантазійнішими цифрами.
 
Недавно на одному з політичних шоу Олег Тягнибок приголомшив мене таким відкриттям: „Під час голодомору загинуло п'ятнадцять мільйонів українців! Люди! Вдумайтеся – п'ятнадцять мільйонів!” Реакція залу була така, якої і слід було чекати: ніяка.
 
Я вже колись писав, що є лише дві нації, які ніяк не можуть порахувати своїх жертв і готові геть усю планету обсадити жалобними пам’ятниками і стінами плачу. Невже чотири мільйони померлих від голоду можуть применшити трагедію? Навіщо доводити усе до маразму і перетворювати на фарс?
 
А як цікаво й злагоджено переплелися виборча кампанія з епідемією грипу! Політики враз перетворилися на докторів. Яценюк навіть відмовився від камуфляжу і з'явився в білому халаті. Невже з палати №6 вискочив, щоб дати інтерв’ю?
 
Усі поради і рекомендації ми чуємо лише з уст людей, які в цьому всьому тямлять найменше, зате медики пробитися на телебачення не можуть. Виняток – лише ті медики, які займають високі посади. Тобто давно не практикуючі чиновники. Користі від їхніх порад, як від козла молока. Та й яка може бути користь з такого чиновницького мурла від медицини, яке не може правильно вимовити „таміфлю”, перекручуючи його то на „тенафлю”, то на „терафлю”?
Не дурний сказав, що коли в країні хаос, то чекай багато пилюки, начальників і паперів.
 
Юрій Винничук
http://tsn.ua/analitika/epoha-rozvinutogo-marazmu.html
Вулик [04.11.2009] | Переглядів: 2260

2 3 4 5
 Рейтинг: 42.1/24

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook