А я все про своє. Про сперматозоїдів, про яйцеклєтку.  Бандітам Тюрми іноді мій спільник, бо згоден з ним, що навіть кішку або хом’Ячку не можна позбавити радості материнства, навіть коли батько невідомий.
 
Але іноді я з ним не згоден…
 
Колись читав таку собі фантастичну розповідь про прибульців. Автора не пам’ятаю. Але відкарбувалось у меморі.
 
Так от…  Літять собі прибульці на зіркольоті.  Літять рік,  два, десять. Нудота страшна. Бо мають майже нереальне завдання - знайти нанопікодельтаспектроаналізатором якусь планету, що має в спектрі блакитний колір кисню.  Літять, літять… Ніхуя! Трапляються лише якісь  безформенні каменюки – сіліціум, кальціум, железіум, натріум,  іноді - аптечна марганцівка, фенолфталеїн, метилоранж, діхлордіфенілтрихлорметілметан…  Скукота.
 
Але одного разу, раптом червона (в нашому розумінні) лампочка-ліхтарик заблимала, а на бєгущєй строкє (в нашому розумінні) з’явився напис капслоком:  «ПРАВОРУЧ ЗІРКОЛЬОТУ  ВИЯВЛЕНО ШАРОПОДІБНИЙ ЕЛІПСОЇД З ОЗНАКАМИ КИСНЮ».
 
- Кисень! Кисень! Кисень! - волають прибульці.  - Нарешті, нарешті… -  З нього можна зробити повітря! (в нашому розумінні).
 
- Та шо там повітря?! – Каже один з найрозумніших прибульців іншим прибульцям. – Якщо є кисень, то ми можемо створити нарешті  чудодійне С2H5OH (в нашому розумінні спірт).
 
- Номер 137-й, номер 3,14, номер 2,71,  – у капсулу! Завдання - за планом «Осємєнєніє»,  матеріали та засоби – ємність з дезоксирібонуклеїновою кислотою та синтезатор С2H5OH (в нашому розумінні – самогонний апарат).
 
Щаслива трійця запхалась у капсулу і гайда на поверхню еліпсоїда…
 
Сіли. Трохи трусануло – а як без цього, бо гравітація… Вийшли з капсули.
 
- Бля ! (в нашому розумінні)!  Яка краса! Все зелене!  Пахощі – обалдєть!  Лісточки, пєстійки, тичинки…  Але чому нема жодної змодульованої істоти з ніжками, крильцями та мозком (в нашому розумінні – жучків, хом’ячків, бібізян). Але ж всі умови для цього тут є. Хєрня якась – подумали прибульці.
 
А той, хто мав нік (в нашому розумінні) №137, сказав: - Осємєніть ми завжди встигнемо, а давайте спочатку спробуємо синтезатор!
 
Всі погодились. Запустили шланга у озеро, позривали своїми клешнями вишні, абрикоси, банани,  понавикопували буряків, додали трохи хріну, плюнули в ту діжку – і чекають реакції…
 
А з борту, що на орбіті – сигнали Морзе (в нашому розумінні): Второй, второй! Я пєрвий, доложітє обстанівку…
 
А яка там обстанівка? Ходять щасливі прибульці лугами, лісами,  пірнають в озерах, жруть грушки-яблучки.
 
А той, хто мав номер 137, так нажерся  слив-венгерок… Поплохєло. Ну, ви розумієте, про що я.  Співчуваю.
 
Десь на сьомий день, загорілі, засмажені, рум’яні, вони повернулися до тієї капсули, до синтезатору… А там, бля, вже готовий С2H5OH (в нашому розумінні – Хортиця).
 
Набухались, як дехто каже, до усрачки. А тут й смс-ка з бази:
 
- Осємєняйтє за планом Б, вибірково: кажной тварє по парє!
 
Ага, щас! Хто тих тварєй буде рахувати? Притягли в напівпритомленому  стані того бідона зі сперматозоїдами та яйцеклєтками, та шубовсть його у якийсь ставок чи то біля Малютинки, чи десь у пампасах, сіли у ту капсулу, та й поперлись до зіркольоту з піснями: Спускаясь к вєлікой рєкє, мы всє оставляєм слєды на пєскє…
…
Що, вважаєте я з Аргумом херню написав?  Можливо…
 
Але якщо дуже напружити мозок (в нашому розумінні), та спитати себе: Навіщо я тут, на Землі? Яка моя місія? Невже тільки жерти та срати? Невже тільки скакати по пеньках? Адже пройде 10, 20, 30, 40, 50, 100 … років і нікого (нікого!!!) з нас не буде тут.
 
І це не страх смерті. Це страх життя. Такого життя. Кожний з нас мав супермізерний шанс з’явитися тут не метеликом, не слимаком, або цілком щасливим кастрованим кошаком, навіть не бібізяною, а людиною… Ми з’явилися на світ, якому десятки мільярдів років, і у якого попереду майже вічність… Чи нам пощастило?
--
Але у тому бідоні прибульців були й гельмінти. Нажаль.
--
http://www.youtube.com/watch?v=2Wp-N1TQlMA