Напередодні Народного Віче було анонсоване звернення Ініціативи «Першого грудня» до народу України. Чесно кажучи, я не плекав особливих ілюзій щодо змісту цього звернення. Попередній документ «ініціаторів», оприлюднений рівно рік тому і пишномовно названий Українською Хартією вільної людини, не давав жодних підстав для оптимізму. Бо крім банальних істин, відомих вже не одне тисячоліття, не містив нічого істотного.
 
І все ж таки жевріла надія, що за рік титуловані духовні лідери зрозуміють, що кримінальному режиму слід протиставити щось більш вагоме й дієве, ніж шаблонний набір морально-етичних цінностей. На жаль, ця надія згасла.
 
Що ж нам запропонували поважні авторитети?
 
Ініціативна група "Першого грудня" запрошує до відкритого діалогу Президента України, трьох попередніх глав Української держави, представників політичних структур і громадськості.
 
Уявляю собі цю картину. З одного боку – нелегітимний президент Янукович. Чому нелегітимний? Та хоча б тому, що у 2010 році він здійснив конституційний переворот. А це, як розумієте, один з найтяжчих державних злочинів. А після побоїща, влаштованого його опричниками на Майдані, та відсутності адекватної реакції з його боку, про якусь легітимність годі й говорити.
 
З другого боку – «представники політичних структур і громадськості». Це ж про які політичні структури йдеться? Про яку громадськість? Адже самих лише політичних партій у нас близько двох сотень. І справжніх, і «диванних», і фантомних. А громадських організацій, так тих взагалі кілька тисяч. То що, усі вони мають взяти участь у цьому «діалозі» чи лише ті, які активно протистоять режиму? От би моральним авторитетам і вточнити,  та ще й назвати їх поіменно.
 
З третього боку – три попередні Президенти України. Щоправда, про їхню роль у цьому «діалозі» нічого не сказано. Треба розуміти, йдеться про роль арбітрів.
 
Що тут скажеш, арбітри хоч куди. Один – неперевершений майстер підкилимних інтриг та домовленостей. Свого часу відзначився шаленою гіперінфляцією, здачею Росії Чорноморського флоту, оборудками з "Бласко" та іншими подвигами. До речі, вже встиг запропонувати круглий стіл.  Другий – творець кланово-олігархічної системи, проти якого люди вийшли на Майдан у 2004 році. Третій – зрадник того Майдану, який фактично привів до влади Януковича.
 
Ось таких кришталево чесних «арбітрів» нам пропонують наші моральні авторитети!
 
Не можна сказати, що ініціатори з «Першого грудня» обмежилися лише закликом до діалогу. Ні, вони виставили й вимоги.
 
Перше. Президент повинен прийняти історичне рішення і оголосити про остаточну готовність України підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом у термін, публічно визначений з європейськими партнерами.
 
Тут немає жодних заперечень. От тільки чи дослухається Янукович до цієї вимоги, якщо йому пропонують спочатку «перетерти» це питання з колишніми президентами та представниками невідомо яких політичних структур і громадськості. Та й «оголосити остаточну готовність» замало, позаяк така готовність визначається не голослівними заявами, а конкретними реформами, яких у нас катма.
 
Друге. Майдан очікує суворого покарання тих, хто застосував силу проти громадян. Вимагаємо звільнити всіх незаконно ув'язнених учасників мирних протестів і припинити будь-які переслідування громадських активістів і студентів.
 
І це приймається. От тільки як бути з сумськими «графітістами», васильківськими «терористами», родиною Павличенків та іншими жертвами репресій? Як бути з Юлією Тимошенко? Нехай сидять і надалі? Про це моральні авторитети анічичирк.
 
Третє. Майдан вважає, що нинішній уряд повинен піти у відставку для загального добра держави.
 
Припустимо, що Янукович дослухається та відправить у відставку Азарова з усією його компанією. А натомість призначить іншого «кровосіся», скажімо, Медведчука (Бойка, Арбузова – виберіть самі). І що від того зміниться? В Україні запанують демократія, законність, справедливість? Чи шановні авторитети гадають, що він призначить уряд виключно з представників опозиції?
 
Кров дітей, покалічених 30 листопада, – на його (уряду – Д.Р) руках. Акт насильства позбавив уряд морального права керувати державою. Ми будемо нагадувати про це постійно.
 
Чи то лукавлять шановні авторитети, чи то й насправді не знають, що після того, як Янукович незаконно перебрав на себе усю повноту влади, всі владні інститути, включно з Кабміном, стали звичайними маріонетками. А повнота влади передбачає й повноту відповідальності. Тому твердження про закривавлені руки уряду є не що інше, як спроба відмити руки Віктора Федоровича.
 
А тепер уявімо, що Віче ухвалило це звернення як програму дій. Та це ж просто подарунок для Януковича! Що він мав би зробити у такому разі?
 
По-перше, запросити до діалогу представників усіх політичних партій та громадських організацій, від ультранаціоналістичних до відверто українофобських. Ото був би діалог!
 
По-друге, пообіцяти підписати Угоду з ЄС. Адже пообіцяти ще не означає одружитися, саме таку формулу ось уже чотири роки сповідує наш гарант стосовно своїх передвиборчих обіцянок. То чому б ще раз не «розвести як кошенят».
 
По-третє, порушити кримінальні справи по факту побиття студентів на Майдані. Поки наша некваплива Феміда розбиратиметься, мине чимало часу. А там можна й закрити справи. У крайньому випадку, можна принести в жертву парочку рядових «беркутят».
 
По-четверте, відправити у відставку Азарова та його уряд. Натомість призначити когось із вищезазначених осіб, нафарширувавши Кабмін «донецькими».
 
Відтак, усі вимоги виконані, революція закінчилася, Євромайдан «здувся». Можна складати намети та розходитися по домівках. При цьому кримінально-олігархічна система залишилась, змінилися лише окремі пики про владі. Та чи для цього вийшли на вулицю мільйон громадян у Києві та десятки тисяч по всій Україні?
 
Кажуть, що історія – гарний вчитель. І це правда, у нашій історії на початку минулого століття вже було таке, коли Грушевський, Винниченко та інші моральні авторитети прокукали українську державність. На жаль, не перевелися їхні послідовники. Виходить, декого історія нічого не навчила. Та «вчителька» тут ні до чого, просто учні якісь недолугі.
 
Для мене найвищим моральним авторитетом лишається Тарас Григорович Шевченко. Він не закликав до діалогу, не запрошував до круглого столу. Його позиція проста й зрозуміла: «… громадою обух сталить та добре вигострить сокиру». Звісно, це метафора а якщо без метафор, то конкретний план дій запропонувала Юлія Володимирівна Тимошенко. Та ще й доповнила його у своєму зверненні до учасників Віче. Лишається тільки творчо його виконувати.
 
Дмитро Ремиженко