Навряд чи надам читачеві якусь невідому інформацію, проте нагадаю: крім широко відомих професій та спеціальностей у міліцейській практиці використовуються й інші, широко не рекламовані і не популяризовані. Одна з таких - підсадний. Це людина, яка, прикрита «легендою», під виглядом «свого» підсаджується у тюремну камеру або зону до підозрюваних чи ув'язнених. Завдання підсадного: або, втершісь в довіру, «розколоти» підозрюваного, або спровокувати його (їх) на дії, вигідні тим, хто його  підсадив. Підсадними найчастіше стають злодії чи гопники, які перебувають у ментів на «гачку», яких в будь-який момент можна звинуватити у вчиненому ними злочині (якщо вони не будуть працювати  добросовісно). Рідше в підсадні йдуть «за ідею»: помститися або таємно нашкодити особистому ворогу чи конкуруючий «фірмі».
 
За свою роботу підсадні отримують зарплату. Природно, не в одній касі з ментами, а з суворо засекречених фондів.
 
Якщо підсадного викривають, ім'я йому стає «сука», і його опускають.   Ворогу не побажав би   по-справжньому, за  усіма «правилами» бути опущеним.
 
З приходом до влади Януковича і ригоаналів професія підсадного стала затребуваною як ніколи і, крім того, істотно розширилася її «кваліфікаційна характеристика», «посадові обов'язки» та сфера застосування. Підсадні сьогодні все частіше підсаджуються не в камеру до підслідних або в злодійське середовище в зоні; все частіше вони впроваджуються в людську масу в моменти її найбільшої активності, коли ця сама активність   дуже не подобається сьогоднішній влади. Маю на увазі «винахід» ригоаналів - тітушок. Вони вже не так засекречені, як підсадні в камері, але функції виконують ті самі: діють в інтересах керованих владою ментів, створюють провокативні ситуації, дестабілізують обстановку. І так само як і традиційні підсадні отримують за це зарплату з секретних кас та фондів. Про них відомо дуже багато, сьогодні вони на слуху. Зайвий раз розписувати «подвиги» нових підсадних не хочеться.
 
Хочеться зробити тільки одне зауваження. Відомо, що їх назва походить від конкретного Тітушко, білоцерківського спортсмена, раніше судимого, на прізвисько Румун. Бачу в цьому вільну чи мимовільну «героїзацію» «професії». Уявляю, яким великим символом і таємним Героєм Партії Регіонів відчуває себе цей підсадний з кулаками дорослого чоловіка і «моральними принципами» гопника.  А всього-навсього пацан, якому пощастило і він поки ще не всерався в чужих і сильних руках. Сподіваюсь, у нього в цьому плані велике і світло-жовте майбутнє.
 
Інший різновид підсадних, що працюють сьогодні з повною віддачею, «винаходом» Партії регіонів не назвеш. ПРодажні працівники пера і язика. Вони були у всі часи. Коли ПР ще і не... смерділо.
 
Наскільки мені відомо, журналісти, як медики, не дають клятву якогось свого Гіппократа. Але найчастіше, особливо, як сьогодні, в поворотні моменти історії відповідальність журналіста перед суспільством не менше, ніж лікаря перед пацієнтом. І впевнений, у репортера або оглядача,  що пише або говорить з екрану, має бути     кодекс честі, переступивши який, він вже не має права називатися журналістом.
 
Професійний обов'язок журналіста - правдиве висвітлення подій, забезпечення споживача об'єктивною інформацією та відстоювання інтересів суспільства. Чи може чесний журналіст мати власну позицію, свою точку зору на події та героїв цих подій? Мабуть, може. І навіть, напевно, має право присвятити всю свою діяльність відстоюванню і пропаганді цієї позиції в своїх статтях чи виступах. Але коли «позиція» постійно змінюється з приходом нової влади... Коли суб'єкт всю свою «творчість» спрямовує на захист інтересів сьогоднішньої, будь-якої влади, лизанню і подтиранню їй, вибачте,   дупи, він перестає бути журналістом. Він стає підсадним, для якого професія журналіста - це його «легенда».
 
Не буду багато говорити, наприклад, про Піховшека  - стовідсоткового підсадного. Він вже давно «проколовся». Він вже практично і не приховує, на кого працює, і що отримує   насолоду від вилизування своїм язиком дуп можновладцям. Підсадним його можна вважати тому, що продовжує  діяти від    імені журналістів. Така у нього «легенда». Друга ознака  - свою пАйку (зарплату, премії та інші матзаохочення) він отримує не в одній касі з олійниками-царьовыми-бондаренко та іншими штатними співробітниками Партії регіонів, а в   секретній – для  «барабанів» (стукачів), провокаторів і тітушок. Як і всі «зсученні» (розкриті підсадні) він опущений. На його велике щастя, не за  суворими «правилами» злочинного середовища. Він опустив нижче плінтуса себе сам. В очах чесних журналістів і просто порядних людей.
 
Хочу запропонувати на «дошку пошани» відразу трьох нових, набагато менше «засвічених» ніж тільки що згаданий, підсадних.

Ірина Гаврилова, інформаційне агентство Голос.иа»

Ірина Тиран, головний редактор суспільно-політичної онлайн-газети "Політарена".

Яніна Соколовська, головний редактор газети «Известия в Україні»
 
Щоб відразу ж розвіяти найменші підозри в моїй якийсь «гендерній заклопотаності» заявляю: те, що всі три є жінками – це  цілковита випадковість.
 
Поки що цим жіночкам великомасштабних операцій типу глобальної дезінформації, інформаційних провокацій чи організації скандалів не довіряють. Вони в основному використовуються по дрібницях: куснути, мілко  підштрикнути; витягнути на «загальний осуд» напівзабутий   факт біографії опозиціонера, збити його, коли виступає, з думки; відвести гостру, небезпечну для влади розмову в бік... «А де ж це ви самі перебували вночі в суботу, коли, за вашими словами, на майдані почалося побиття студентів?». «А   поясніть, пане Кличко, чому це ваші діти   ходять не в українську, а в німецьку школу?». «А що ж це виходить, якщо... хі-хі?». «А ось тільки не зрозуміло, чому... хє-хє-хє?».
 
Подібну поведінку дамочок   можна  було б списати на їх величезне бажання заробити собі такий модний сьогодні імідж стерви... Якби  так явно не впадало в очі, як вони миттєво приймають напружену «стійку» і надягають на обличчя єхидно-зневажливу посмішку при перших же словах того, кого їм наказано «гасити». Відразу видно - дівчата на роботі. Дівчата - підсадні.
 
Написав, перечитав, і з'явилися сумніви. А чи не занадто я на початку принизливо про традиційних підсадних? Звичайно, від них самих, а, особливо, від стилю їх роботи особливою шляхетністю не віє... Тільки знаю я про них малувато: здебільшого з детективчиків  або від випадкових розповідачів. А може, без їх допомоги не був би схоплений і засуджений Онупрієнко, інші душогуби, маніяки і насильники? А, може, хоч коли-не коли, традиційні підсадні ризикують не тільки заради своєї шкіри і грошей? І до «професії» у цілому іноді можна поставитися з певним розумінням?
 
А чи можна, навіть при великому бажанні, знайти хоч маленьке виправдання тітушкам і продажним «працівникам пера і язика»? Навряд чи...  Підсадні, ПРоплачені провокатори, впроваджені в людські маси або телестудії, які працюють кулаками або язиком, які  видають себе за демонстрантів або журналістів,  бридота ще та…
 
prokop14