Привіт, колеги, і, заради Бога, будьте усі здорові!
В зв"язку з епідемією за останніми новинами стало доволі важко слідкувати, а коментувати їх – просто відразливо.
 
Головне, що зрозуміло – на цьому похмурому фоні з новою силою почалась споконвічна українська боротьба за народну прихильність, за нинішню і майбутню владу; гра у Найбільшого Патріота з паралельними опціями «Обсери конкурента», «Ляпни найбільшу дурість», «Гучніше гупни себе в груди» тощо.
 
І пригадалася пророча пісня чудового барда Ігоря Жука, написана ще в буремні дев"яності роки. Хотілося, щоб якомога більше людей прочитали її текст, або знайшли запис в Інтернеті.
 
*****************************************************************************************************************
Чи ми ще люди на своїй землі?
Хто нас явив, і ми кого народим?
Чужого щастя вічні ковалі,
Дешеві слуги дорогих народів.
 
Ми  не раби, бо пнемося в пани
І вже забули звичаї поганські,
І у панів випрошуєм штани,
І жупани доношуємо панські.
 
І панську мову - прієм, та вчимо,
Бо у своїй вже й слів бракує нині.
Ми по-своєму тільки мовчимо –
Німі в Німеччині, німі і в Україні.
 
Побожно дивимось в чужий розумний рот,
Хоч в тому роті розумієм тільки їжу.
Ще живемо якось – хтось інший би не вижив.
Їй Богу, все-таки великий ми народ…