1-го грудня 1991 року українці підтвердили на референдумі, що Україна – це незалежна держава.
 
1 грудня 2013 року, ми отримали унікальне право підтвердити, що Україна – це європейська держава. Підтвердити в найкращий спосіб – вуличною демократією.
 
Мені завжди були незрозумілі заклики будувати країну за національним принципом, зокрема повертати графу національність в паспорти. Зрештою мені – людині з болгарським прізвищем, чий батько виріс у Чечні, а мати на Київщині, чиї предки жили в Ставропілі, Польщі та Кавказі, і чий прадід був євреєм, було трохи складно визначити свою національність. Але події останнього тижня допомогли цій ідентичності нарешті відбутись.  З усією впевненістю, я усвідомив що я – європеєць.
 
Для мене Європейський Союз це –
 
1. Свобода пересування. Я хочу мати змогу без візи пожити місяць у Великобританії, відправитись на вихідні порибалити в Швецію, провести відпустку за кордоном, без ганебних черг у посольстві. Асоціація – це перший крок до безвізового режиму, який може настати навіть раніше ніж повноцінне членство. Це показує нам приклад Молдови, чиї громадяни вільно подорожуватимуть Шенгеном вже з 2014 року.
 
2. Можливості для бізнесу. 500 млн жителів Євросоюзу відкривають величезну перспективу ведення міжнародного бізнесу.  Це можливість отримати в десять разів більше прибутків. Асоціація – це поступове зменшення торгових бар`єрів, це доступ до європейських транспортних компаній та спрощення митних процедур. Це можливість легко і швидко доставити товари з України, і в Україну.
 
3. Сервіс високої якості в Україні. Асоціація це прихід в нашу країну потужних міжнародних бізнес-корпорацій, які працюють за європейськими стандартами. Це посилення конкуренції, від якої зажди виграє споживач.
 
4. Зручність, комфорт та раціональність у містах. Асоціація – це поступове приведення наших міст до європейських принципів розвитку. Це відсутність заторів. Це легкість пересування для осіб з обмеженою мобільністю. Це інфраструктура дружня до людей. Це парки і сквери поруч з домом. Це спортивні майданчики, чисті вулиці та рівні дороги.
 
5. Європейські цінності. Не та дурня, про «євросодом», які транслює проросійська пропаганда. Це цінності особистої свободи, взаємоповаги та довіри.
 
Хтось скаже -  «Я не піду, бо ми маємо будувати Європу в Україні, і тоді коли ми будемо гідні нас візьмуть в ЄС». Проте я піду, бо впевнений, що Угода про Асоціацію потрібна саме зараз, коли економіка держави слабка, а вона сама лише розбудовується.  Це можливість отримати фінансовий, політичний та культурний ресурс для розвитку, який допоможе досягнути успішності не за десятки років, а вже найближчим часом.
 
Це подібно до вибору того як отримати знання – можна пробувати навчитись чомусь самому, набивати шишки, витрачати час на проби та помилки, страждати від дефіциту інформації та ресурсів. Або ж вчитись разом з досвідченим наставником. Так, він ставить вимоги, проте й допомагає. Він пройшов цей шлях, знає які виникають проблеми та як їх вирішувати.
 
Хтось скаже – «Я не піду, бо мене це не стосується, я завжди можу емігрувати з України». Я й сам думав про таке,  але розумію, що втеча це не вихід. Тому що ти все одно назавжди лишишся мігрантом з дикої країни, людиною другого сорту. Тобі ніхто про це не скаже, але ти постійно це відчуватимеш.
 
Хтось скаже – «Я не піду, бо там будуть політики, вони хочуть мене використати». Всі ці дні я стояв на Євромайдані не за політиків, я стояв за власні переконання. І те саме буде в неділю. Мені не важливо хто буде виступати зі сцени – Яценюк, Кличко чи Тягнибок. Я йду туди не заради них, а заради себе. Сьогодні не важливо, як я ставлюсь до конкретних політиків, бо в нас спільна мета – євроінтегарція.
 
Хтось скаже – «Я не піду, бо все одно це нічого не вирішить: немає лідера, нація не готова, не має достатньої сили» Що буде після 1-го грудня? Чи буде це стрімка боротьба, чи кропітка підготовка плацдарму для 2015-го? Я не знаю.
Проте я точно знаю що буде, якщо Ти не прийдеш   Н-І-Ч-О-Г-О. Ніхто не може сказати, які події будуть після першого грудня, проте в будь-якому разі ці події будуть можливі лише за особистої участі кожного хто вважає що Україна заслуговує на краще життя.
 
Звичайно, що Угода про Асоціацію – це не автоматичний вступ до ЄС, це лише перший крок. Проте, якщо не зробити цей крок неможливо досягнути поставленої мети. Як вступ до ВНЗ, який не гарантує автоматичного отримання високооплачуваної роботи, проте він є необхідною умовою цього.
 
Хтось скаже – «Я не піду, бо варто просто почекати і все вирішиться само собою». Можливо улюблена стратегія «Моя хата з краю» і подіє… Колись… Проте коли? Мій дід пройшов війну, втратив слух, очолював громадську організацію, яка відстоювала права глухих в СССР. Він помер від інсульту. Він не дочекався. Моя бабуся все життя тяжко працювала в полі, тримала худобу та як могла допомогла сім’ї. Вона померла від раку. Вона не дочекалась.
 
Я не хочу чекати поки нормальне життя застануть мої онуки. Я впевнений, що гідна старість має бути вже в моїх батьків.
 
Саме тому, 1 грудня 2013 року, о 12.00, я прийду на #Євромайдан.
 
За наших предків, які поклали свої життя, аби ми мали власні.
За наших батьків, які вибороли нам Незалежність.
За наших дітей, які заслуговують на краще майбутнє.
Та зрештою, за нас самих, які нарешті мають можливість змінити країну на краще.