В одному з перших своїх ІМХО я написав, що історія України – це історія того, як ми не змогли. Українці здатні вигравати, але не здатні перемогти. Ось таке чудо природи. Історія українського протистояння підтверджує це. Козаки виграли десятки боїв та не змогли перемогти – створити власну державу, відстояти власну державність. Ми виграли у французів вдома, але не змогли пройти на наступну сходинку в турнірній таблиці.
 
Євромайдан – це продовження того самого Майдану, на якому ми виграли, але не змогли перемогти. Майдан мав на меті зміну президента – і це сталося. Помаранчева революція  мала на меті зміну суспільних відносин – і цього не відбулося. Ось так от – виграли майдан, програли революцію.
 
Таким чином, гештальт не був завершений. Врешті-решт люди не отримали те, за що стояли. Адже ж не за Ющенко і проти Януковича стояли! Стояли за і проти того, що уособлювала собою ця солодка парочка. Ющенко – це свобода, Янукович – рабство. Ющенко – це Європа, Янукович – Росія. Ющенко – це справедливість, Янукович – корупція.
Але тоді у 2004 – 2005 ми ще не усвідомлювали що це такий собі твікс, в якому хоч і дві палички,  хоч там все то зліва направо, то справа наліво,  хоч там все перпендикулярно і вертикально одне одному, а на смак палички були однакові.
 
Не усвідомлювали… А дарма… Всі ці роки все, проти чого стояли у 2004 на Майдані, розквітло на добривах людської жадоби, брехні, ненависті, страху. Хоча ці 9 років і були не вельми корисними для країни, але й не були марними. Нарешті ми відокремили ідею від носія. Сьогодні ми майдануємо не стільки за особу, скільки за ідею. І це дуже важливий злам суспільної свідомості.  
 
От я, повертаючись до початку, і кажу. Гештальт залишився не завершений. Євромайдан в цьому сенсі є спроба завершити помаранчеву революцію. Спроба не просто виграти Європу, але перемогти у війні за країну.