Вчора я розмістив ІМХО "Ліньки вийти? Спробуй сидячи". Згоден, можливо, на думку декого, занадто різко.
Ризикую ще раз повторити сьогодні. ВІРУЮ! Вірую у наш народ. ВІРУЮ, що тут, на ДД, не ідіоти. Можливо, помиляюсь, але ВІРУЮ. Без віри нема життя.
Я знову закликаю усіх, кому не байдуже наше європейське майбутнє, НАПИШІТЬ НЯновичу. Напишіть ОСОБИСТО.
Повірте, я добре знаю бюрократичну машину та їх процедури. Тому я стверджую (у інший час, коли пройде критичний момент, можу розкрити деталі - зараз не до того). що 100 листів від окремих громадян на адресу П-Ремьєр-міністра можуть у середині країни мати більше значення, ніж резолюція 50-тисячного мітингу. Така механіка бюрократії.
*** Відступ: запевняю вас, що я, як колишній комсомольський активіст та людина, що має певну освіту, змушу натовп у 5-10 тисяч осіб через три-чотири години прийняти резолюцію, що, поряд з іншими вимогами мітингуючих, міститиме: завтра треба прийти з мотузками та милом. Це елементарно для профі. І це знають усі.
Значення мітингів величезне, але не так для української влади, як для світової спільноти. Тільки мітинги сотень тисяч впевнять спільноту у волі народу. А для наших дебілів - це нуль (бунт рабів. Ну то й що - подавимо).
Вчора я розмістив ІМХО "Ліньки вийти? Спробуй сидячи", закликаючи вас написати листа премєру НЯновичу. Так, згоден з коментаторами, різкувато. Вибачаюсь.
Почитав коментарі та дещо зрозумів. Спробую пояснити:
1, До чого тут страх.
Страх виникає тому, що у листі до НЯновича ви маєте вказати своє справжнє імя та адресу. Реакція влади не відома.
З чим порівняти? Ну, скажімо, це як відкрита війна у Афгані та Чорнобиль. І там, і там небезпека, загроза життю. Але на фронті ви хоч якось бачите противника, а у Чорнобилі - все спокійно, красиво: ворог невидимий, коли почне діяти - невідомо. Так і тут. Коли ваше призвіще спливе у ЇХніх базах та яка буде реакція - невідомо. Звідси й страх. Саме тому я усіх і попереджаю - лист НЯновичу може бути небезпечним для вас.
2. Це нічого не дасть.
Бюрократичний аппарат діє таким чином, що він має реагувати на КОЖЕН лист, незалежно від кількості підписів. Саме тому резолюція Майдану з трьома-чотирма підписами від імені сотні тисяч для бюрократії має приблизно таку ж вагу, як лист від однієї конкретної особи - однаково треба дати одну відповідь на один лист.
3. "Мені гидко ПРОХАТИ НЯновича".
У зразку листа я саме це й вказав: НЕ прохати - ВИМАГАТИ.
А відносно гидко. Скажіть чесно, чи є хто, кому у житті не довелось усертись? А потім прибирати гидко, але ж треба. І прибирали.
Ось так і тут: програли свого часу - треба й прибирати, а не чекати, доки повністю згниє.
Тому звертаюсь ще раз до усіх, кому не байдуже наше майбутнє: НАПИШІТЬ НЯНОВИЧУ:
Я надам текст, який надіслав я особисто. Змінить його, помякшіть. Єдине що -"ВИМАГАЮ" а не "прошу"
"Як громадянин України, за рахунок якого ви отримуєте заробітну плату у Кабінеті міністрів, та ви та ваші діти отримують доходи від підприємницької діяльност, вимагаю:
негайно відмінити рішення про припинення підготовки до євроінтеграції та забезпечити все можливе для підписання угоди у Вільнюсі."
Адреса для листа (відіслати можна тільки з сайту, це не e-mail):
Це адреса для звернення.
P.S. Мене абсолютно не цікавлять рейтинги, likes, популярність тощо. не утруднюте себе оцінками. ПИШІТЬ.
І, доречі, тут Ленін був не правий. Для нас: "Вчора вже було запізно, а завтра - нікому не треба". (читайте класику)
