Коли я сьогодні запалю у  вікні свічку, то довго дивитимуся на її полум'я. І мені здаватиметься, що мій народ - як це полум'я. Багато століть він змушений пригинатися під чужими вітрами, і коли здається, ніби це полум'я от-от згасне, воно відроджується з новою силою. Цей вогонь горітиме, доки ми зберігаємо його у своєму серці. Бо ми всі - маленькі жаринки цього великого вогню. Особисто для мене, свічка у вікні 23 листопада - це не лише свічка пам'яті і скорботи, це - ще й свічка непокори і спротиву тим, хто ненавидить мою країну, хто не визнає її трагедій і хто волів би бачити її покірною і переможеною.
 
А потім я вдивлятимусь у інші вікна, виглядаючи інших... нескорених...
 
          
 
Чи варто щось багато писати про Голодомор ?
Нащадки тих, хто організовував голодомор 32-33 років ніколи не визнають злочину своїх дідів та батьків.
А ми щей досі не спромоглися засудити злочини самої кровожерливої їдеології всіх часів - комунізму.
 
Запали свічку у своєму сердці...
 
- Нема проблем у відносинах українців з представниками інших націй. Українці толерантні та миролюбиві.
-Українці не сприймали ідеології більшовизму-комунізму, за що і були винищені носіями антилюдяної ідеології.
- Засудити комуністичну ідеологію потрібно як можно скоріше. Без цього у нас нема шляху вперед.