А може трапитися "внєзапноє"?
Несподіваний (чи, навпаки, цілком очікуваний) розворот від асоціації до налагодження добрих стосунків із Рашею (з Путіним, значицця) вразив усіх, викликавши купу емоцій і прогнозів. Заява Азарова про припинення процесу підготовки після істеричних вересків ригів про скору асоціацію викликала шок. Тим паче на фоні камеді-шоу Януковича у Відні, де він, либлячись, як параша, молов щось про «вершини сходження» і «погану погоду», твердячи при цьому всоте про безальтернативність і незворотність «вибору», вганяючи в ступор австрійських політиків – людей зі слабкою уявою і відсутністю психіатричного досвіду.
Помилкою буде думати, що риги просто не дружать з головою чи пішли проти свого почесного голови: всі ці події являються, очевидно, видимою для загалу, прилюдною стороною торгу і наперсточного водевілю. Хам мотав кишки і морочив голову ЄеСу і Путіну, виторговуючи все для себе і щось для держави, «тримав фасон і гнав понти», як дешевий клоун, риги агітували за "вектор", а чисельні фесенки і карасьови демонстрували талант передбачення. Усім було заняття, усі при ділі.
Закопали у словесному поносі на дно здорового глузду питання про вибіркове правосуддя і політичні переслідування, звівши все до «Ригозакону про лікування хребта однієї людини за кордоном», поганяли моль і вибили пил з кумачового транспаранту «Кацап і хохол – браття навєк!», щось роздерибанили під шумок, у когось відібрали вареничну, пресонули для профілактики Луценка, десь убили чергового журналіста... . Вопчім, життя йшло своїм звичним порядком… .
І тута на тобі! Пішли листи від «трудящого люду» про відтермінування підписання! Бо не готові! От ще б рік-два, чи двадцять два, і будемо повністю готові, а зараз ні. «Тисячі робітників і підприємців звернулися до прем’єр-міністра», ніби він, Янич, а не Янукович, вирішує долю асоціації. Це так розчулює: «тисячі робітників…».
А далі ще страшніше: на нас чекають «ужасні потєрі»: встануть сотні заводів, тисячі людей втратять роботу, натовпи безпритульних дітей заполонять вулиці міст і сел від Сяну до Дону, а Стоматолог з Курченком попадуть у лікарню через гіповітаміноз недоїдання… . Так професійний блазень Чечетов зі сльозами на очах, позичених у блохастого Сірка, описує картину соціального Апокаліпсису. Забувши, що вчора так само натхненно малював «Рай». Жирними мазками, не шкодуючи єлею для шефа.
Якби «Крепкій хазяйственник» по поверненню в Київ вибухнув праведним гнівом, відправив у відставку Козлянича, покрив матом парламент, що «не здатний конструктивно працювати», підписав помилування, продемонструвавши «державність і гуманізьмь», і у Вільнюсі підмахнув асоціацію, то набув би немало плюсів без особливих (якщо не враховувати ЮВТ поза колонією) втрат для себе. Всі в лайні – а тута Він, на білому коні, імператор-інтегратор.
Європа наївно подумає, що «таки щось у Ньому є, щось ісконно народноє, хоч і своєобразноє», Путін витре передчасні шмарклі радості і таки пососе канхвєтку, опозиція змушена буде визнати, що теза про «євроінтегратора» щось таки під собою має, а тупий риголохторат нехай не нервує, йому в доступній формі все пояснять блазень Чечетов и гутаперчевий клоун Олійник, і лохторат той оніміє від геніальної хитрожопості і модерності свого «боха». Медведчук переб’ється (нєфіг наглєть і батон крошить, хоч і кум Самого), лайно штибу «сина горєлого танкіста» затягне свій руцкій язик в дупу, чорнорота Бе пояснить, що «не те імєла ввіду», Ганя Ге засяде за новий епохальний опус «Жєлєзний євроінтегратор в Атлантиді», а Лариса Скорик вимучить щось про «європейський абрис українського політичного клімаксу». Коротше, життя не згасне, а діти підуть в школу, як сказав на ТіВіАй говорящий риг Стоян (чи, може, той же Чечетов, що, втім, один риг…). Імпічмент пролітає, виселення з Хонки на шконку відкладається до 2015-го.
До самого членства ще кілька десятиліть, а під гаслом «Йдемо в Європу, а не в жопу!» можна буде додерибанити те, що не додерибанено, вкрасти ще не вкрадене, поділити вже поділене, забрати те, що не належить Сім’ї, посадити особливо голосистих… . На спроби Європи навернути на «путь ісправлєнія» сміливо відказувати: а нєфіг указувать великій європейській державі!
А там – і на Канари мона. На місце постійного проживання, не кіпішуючи, що хтось пришле раміреса з льодорубом чи пляшкою полонію. Правда, назва Канари йому навряд чи подобається: рима до тої назви якась серцю не мила. Ну та глобус великий… .
Цілком імовірно. Хіба ні? І – "внєзапно"! Фінт вухами.
Правда, тато Пу образиться не на жарт.
А якщо не підпише?
Ніхто не здивується. Нехай краще пеерасти при владі, ніж педерасти у РАГСах, – скаже риголохторат і тим щасливо утішиться.
Скільки вже шансів давала історія Україні, скільки заліків і екзаменів ми вже могли б успішно здати... . Здається, цей – останній. Бо потім – багато років тоскного існування.
На Майдан!
