Європа, вічно крадена биком,
Ти – піфія дотепна і брехлива,
Прекрасна дама чи Пречиста Діва,
Актриса за кулісою і маркітантка за полком,
 
Курсистка в конспірації, сестра в шпиталі,
Вдовиця інсургентів та князів
Забутих в прагненні позбутись сліз і слів,
Могил минулого, надій надалі.
 
Як мати видивляється в печалі,
Змочивши ноги в океані снів,
На синім обрії загублених синів -
Європа марить нас в осінньому тумані.
 
І все ще як колись кудись пливуть
Барочні хмари повз готичні скелі.
Олія – для низин, для сутінок – пастелі,
Сонет – для суму, на ніч – казка, пісня – в путь.
 
А ти не алчеш в дикості-пітьмі
Її руїн, полотен і сюжетів?
Її фортець, соборів і портретів?
Її принижень, слави і краси?
 
Вкради, вкради, вкради, вкради її!
 
Дмитро Корчинський
 
+
 
***
 
Як вичерпалось все, ми вийшли на дорогу
 
І збилися в загін, і самозванець-командир
 
Молитву спрямував неві́домому Богу
 
( неві́домо чи Богу ). Ми рушили не вногу,
 
Маленький був загін і мало ли́шилось від нього.
 
Йдемо́ до обрію, де, кажуть, є мета.
 
І де, іще не ві́домо над ким,
 
Очікує велична перемога.
 
Дорога скі́нчилась. Тепер
 
По нас лишається дорога,
 
По нас лишається тривога
 
І ті, що навздогін.
 
Привал. Рахуєш зрадників за денний перегін
 
І тих хто впав. І місія нічна -
 
Добити втомлених, поповнити ряди,
 
Змобілізованих проторити в мундири,
 
Розбити на чоти́, а чотові -
 
То фанатичні діти - кращі командири.
 
Ми вдень побачимо, що вичерпано все,
 
Іще до нас пробиті перепони,
 
Померли вороги від старості і втоми,
 
Не дожене погоня за порогом
 
І наш загін не пропаде -
 
Змагання сурм і стін гряде.
 
Неві́доме постало Богом.
 

 
***