А я оце так собі міркую: коли закінчиться оця катавасія з Вільнюським самітом, то хто гучніше голоситиме, припавши до путінських черевиків: великий економіст Азаров, чи моцний мачо Овоч? Що волатимуть, це факт. Уявляєте? Один: "Нє пагубі, царь-батюшка, прасті, надьожа!". А інший, враховуючи власний менталітет та першу та головну пуцькінську професію: "Прости, хозяин, накосячил. Все ісправлю, на підара! Хошь, Крим вааще забірай!". І віддасть, паскуда, а в Луганську Пуцькіну не білборда почеплять, а пам’ятника виліплять. У хвормі Генераліссімуса Сталіна...
Я це чого? А того, що не вірю я в отой самий, європейський вектор розвитку партії південно-східних регіонів, отієї, що наш рулєвой. Нє, ви самі подивіться! Просто ви звикли дивитися на оці харі, пробачте, на не спотворені інтелектом та освітою обличчя. Да й Кокса з Кваснєвським вже якось не пересмикує при зустрічах з нашим політ-пробачте- бомондом... Теж звикають! А попервах як їх тіпало!...
Аби старий Ломброзо, той, що Чезаре, та й потрапив якось на засідання нашого Кабміну, чи на сходняк ригіанальної парламентської фракції... Ото б було! З глузду б з’їхав старий, дивлячись на кримінальні пики! Забіг би, далі, ніж бачив! А там би почепився...
А втім... Дєтки ж їхні, наприклад, вже да-авно європейці! І поводять себе там цілком цивілізовано. Бо знають: поліцію там не дуже цікавить, хто твій папік та скільки у нього бабла, можна й у диню випросити. Тому давлять людей машинами виключно вдома, в Україні.
Оце сьогодні я стояв на вулиці й чекав, поки провезуть повз мене "сіятєльноє тєло". А ось це, панове, якось по-азіопськи! У Європі, мені здається якось простіше: їде президент не пустісінькою вулицею, де тільки "монумєнти" з раціями стоять.
Да Бог із нею, з Європою.Вона- не ціль, а засіб. Засіб не допустити економічного триндецю, що дозволить законсервувати пацанську владу. Так і тут у нас ще є невикористані резерви. По-перше, можна трохи розкуркулити князьків поменше, з місцевих, так би мовити, з регіональних. По-друге, треба знайти Юльчине бабло. За розрахунками Найголовнішого економіста Азарича, його льогко вистачить на запобігання триндецеві та на продовження покращення. Для своїх, звичайно. А якщо дати команду ще й Полуботкове золото прихопити... Ото заживемо!
Тоді не треба буде мекати, що наша економіка вичерпала себе (забув додати, сучий син, під чиїм керівництвом!). Можна буде взагалі нічого не виробляти. Бабок вистачить на усьо! Усе купимо!
Ех, мрії, мрії... На жаль, такі мрії звичайно дозволяє собі не дуже розумна людина. Коли розмірковує про своє райдужне майбутнє. Яке райдужним не буде ніколи. Ну це у світі. А у нас таку муйню нести може державний, пробачте, діяч. Дєятєль. Та як завжди щось заважає. Ну просто, як поганому танцюристові його причандали.
Дивлюсь на їх харі, та й думку гадаю: що ж заважає вам, наші аж занадто дорогі "державні танцюристи"? Причандалів у вас нема, мабуть зроду. Щоб там Ганьки з Дарками не патякали. Ну, їм треба, повійкам: "Ах, ти, жеребець могутній! Ой, яке ще раз покращення!" Відпрацьовують, тренуються, скоро на Окружну... Та й про які чоловічі причандали мова, коли по власній столиці, давно покладеній в кишеню, ми, наша пацанська величність, пересуваємося тільки в супроводі купи охорони, а просте ім’я "Юлька", зненацька виголошене, викликає таку потужну діарею, що світ не бачив?
Тому й кажу я про Пуцькіна. Він, звісно, "паімєєт", але потім і допоможе нашим "танцюристам", таким безталанним і таким же жадібним. Правда, це вже за наш із вами рахунок. За мій. Моїх дітей та онуків.
Поживемо-побачимо?...
