Вульгаріта Термідорівна - надійна, як телеграфний стовп, опора своєму чоловікодепутату від Партії Районов; вона сидить на дивані в стилі ампір і всією своєю розфарбованою мордою скучає в сторону плазми. Плазма беззвучно показує сесійну залу; на сцені паралітично конвульсує Симоненко. На його вгодованому писку застигли муки за народ. Жирові складки рельєфно підкреслюють ці адські муки.
Вульгаріта Термідорівна з огидою глянула на Симоненка і відвернулася до вікна. Вона не любила Симоненка. Його огидна пика чимось нагадувала її власну. Можливо, складками?..
На столі вельми поліфонічно заграла музичка – то телефон, здригаючись від вібрації, виконував улюблену мелодію її бездумної молодості – „Два кусо-чі-ка калба-а-аскі...” Ця бездумність, з часом, стала її життєвим кредо.
- Альо! – манерно скрутила губи цидулкою Вульгаріта Термідорівна. – Ой! Еліточка! Ви вже приїхали? Как я рада, шо й не передать!.. Так їздіть до мене, які вопроси!.. Нічого не треба, все є... Жду.
...Дзвінок в двері. На порозі – Еліта Павлівна. Вульгаріта Термідорівна радісно плескає в долоні, хапає свою подругу і втягує її в хату.
- Холодрига яка тут у вас! – збуджено блимає фальшивими віями Еліта Павлівна. – А ми ото тільки як з самальота – так я ото відразу до вас!
- З самальота? А де були? Отдихали десь чи як?
- Ага, отдихали з мужем. Трошки в Іспанії, а потім там погода спортилась, так в Італію ото перебралися. Культурна країна, шо і говорить. Там вони стільки культурних пам’ятників для туристів построїли – Колізей, Венецію, Везувій... Я ото скільки дивлюсь на ту Європу, стільки і думаю: і чого ми не так як ті? І муж`я наші ото стараються кожений на свайом бойовом посту – а не виходить як у них, бо все врем`я як у нас... Напевне – не судьба! От мій останнім часом так і каже – не судьба Україні в Європу! А він же соціаліст, ви ж знаєте. Він за простий народ і міжнародну дружбу з Москвою. І оце їздимо по тій Європі, їздимо... а мій так з горєчью і каже: не судьба-а!.. А судьба - каже мій, - в Таможений союз! Отака судьба – і нічого тут не поробиш!.. Це вже як на лобі написано.
- Да, протів судьби не попреш. Мій також спочатку кожний день триндів за ту Європу, а останні пару днів тоже каже – не судьба!..
- А він де зараз? Не вдома?
- Ні, у нього якісь фінансові вопроси на Кіпрі, то взяв повний чемодан тих вопросів і полетів на пару днів.
- Кіпр – тоже культурна країна, ми там в тому році були. Я там ще таку біжутерію купила – абалдєть! Як прийдете, то напомните, я покажу. Просто абалдєть.
- А от Таможений союз – це як?
- Це дружба з Москвою протів Європи.
- Протів Європи?.. – Вульгаріта Термідорівна базедово блимнула очима. - Я так надіюсь, шо ми туди, в той союз, отдихать не будемо їздити...
- Та ні, шо ви! Який отдих? В таможеному союзі тільки газ і нафта, а більше нічого нема. Там пусто. Тайга! Ото газ, нафта і пара пристойних бутіків в Москві. А більше нічого нема. Весь отдих - в Європі. Я вам більше скажу: політика – то така странна штука, шо наш з вами отдих в Європі прямо пропорційний союзу України і Таможні. Чим крепчє дружба соціалістів, комуністів і Партії Районов з Москвою, тим жирніші наші шопінги в Європі.
- Не люблю Симоненка! Він каже: забрать у богатих і віддати бідним.
- Ой, ну ви їй-богу, як дитина мала! Наш президент також постійно каже: борьба з корупцією, борьба з корупцією! А мініст МВС каже – борьба з престуністю! Так і шо з того? То - політика для телевізора. А для жизні – для нашої з вами жизні – Європа!..
