Все було як завжди. Ніяких катаклізмів. О 18-й настав вечір, о 22-й глибока ніч…
 

   Плюнув у бік телевізора, хоч той і не включений, та пішов у люлю…
 
   Вночі, по графіку, зібрався скорінько збігати на екскурсію. Ну, розумієте. Не знаю хто як, а я вночі по хаті пересуваюсь із заплющеними очима. Ну, аби не розбуркатись, шоб сон не пропав…
 
   Так от. Намацав шльопки, сповз з дівану. Налаштував внутрішнього компаса, азімут там, поправки на магнітне поле… Із топографією місцевості знайомий.
 
   І от уявіть ситуацію… В своїй хаті, ніч, тиша така, шо і таргани не тупотять. І раптом якийсь важкий тупий предмет – хрясь по мордяці!!! Загуло мабуть аж до дев’ятого поверху…
 
   Сидю на жопі, мацаю гулю на лобі… Очі не розплющую, ну, аби сон не пропав… Прибігла дружина, вона ще тридцять років тому покарана, і спить в іншій кімнаті. Ввімкнула світло… Сидить Мрачний як падишах Османський на полу, а во лбу звізда горить…
 
   Експертиза встановила, що двері в кімнату були повернуті на 38 градусів менше, ніж встановлено інструкцією. І тому мрачна пика не пролізла і зустрілася із торцем отих клятих дверей…
 
   Заспокоїв дружину, двері не постраждали, навіть і не погнулися…
 
   А спати мені по графіку ще години три. А воно ж не спиться. Очі заплющу, і кошмари… Стадо дверей женеться за мною в чистому полі… Злющі такі, лутками ляскають, навісами брякають… А попереду здоровенні гаражні ворота, каліткою хрясь – хрясь – хрясь…
 
   Почав баранів рахувати. За народним рецептом. Нарахував 450, сон не йде… Три рази довів теорему Піфагора у новій редакції Сабачника, почав множити шестизначні числа на семизначні, потім семизначні на восьмизначні, потім думаю – а з якого це переляку? Я ж і таблицю множення знаю не всю…
 
    Виповз з-під ковдри, знайшов какулятора, вирахував у голові корінь 12-го ступеню з квадрату гіпотенузи косинуса фи, перевірив на какуляторі, так і є, ніякої помилки…
 
   Ото така хня. Ото коли організм пережив якусь шокуючу пригоду, то мозок включає резервні двигунці, і прьоть шо отой колайдер…
 
   А може в мене ще якісь таланти з’явилися? Спробував заспівати пісняка, знов прибігла дружина…  Та воно і з цим хрен зна шо робити…
 
   Треба якось пристроїти отой талант. На службу рідній країні, заради добробуту і процвітання…
 
   От, наприклад з мене був би гарний міністр фінансів. Сидять там у міністерстві стоп’ятсот мордів, на калькуляторах ляскають. А я би за п’ять хвилин все прорахував, і все вкрав…
 
   Або приходить до мене президент на прийом, та питає, а скільки Гарбузов потирив грошей у жовтні місяці. Колайдер в голові – клиць, клиць… Півтора мільярди… Спіймали Гарбузова, відбуцкали, таки да, півтора. Сам зізнався. Каже перевищив ліміт, бо зібрався у відпустку…
 
   А якщо на міжнародному рівні… Приїхав би у той сраний МВФ, та за десять хвилин довів би, що вони стирчать Україні 100 мільярдів, і пеню за дванадцат лєт… Гроші ще і до України не дійшли, а я вже все вкрав…
 
   А жив би десь у Канаді. На березі мальовничого озера…
 
         «Там гдє кльон шуміть…»
 
   Стакан водяри, білий трюхфєль, мармуровий біфштекс, жайворонки у свинячому соусі, катлета з рябчиків, лобстер із часночним маринадом, стакан водяри………………….
 

   …………………………………..Арешт, суд, конфіскація, камера, параша……………
 
   І воно мені треба?... Та краще я буду як і раніше телефонувати дружині – скільки буде сім помножити на вісім…
 
   Ввечері знов поставлю двері на 38 градусів… Лікуватися буду від таланту… Клін, як кажуть, кліном…