Навколо Києва елітні котеджі, та вілли набудовані. І навколо інших міст теж. Це так облаштувалися в найкращих місцях ті, хто має бізнес. Бізнес, це спекуляція, на потоках якої зумів хто як міг, використовуючи з"язки заіржавленого комуністичного минулого, примоститися, посівши їхні напрямки. Там купив, туди продав. Нічого не виробляючи.  Часто лише в елекронному вигляді. Ніхто сам товар в руках не тримає. Не той тепер НЕП. А обслуговуючий найманець такого хитрого нувориша просто раб, виконуючий його розпорядження. Нуворишу навіть не треба вникати в деталі, та нюанси процесів, та угод. Він дуже часто і не розуміється навіть приблизно на цьому. На цьому розуміються ті, хто на нього працює, за гроші продаючись в рабство. Чим не демократія древнього Риму?
 
Ось воно - рабство за миску зюпи і ось вона демократія для тих, хто має можливість грабувати державу, хто сидить на потоках і облаштував собі царське життя.
Банки, фінансові піраміди, тисячі дезорієнтованих баронами ідіотів, які мріючи розбагатіти, продають свої квартири і несуть туди гроші, щоб більше їх ніколи не побачити.
 

Вчилися демократії, так ось же вона, по образу і подібності Римської імперії, яку хотіли, таку і побудували. Але і хвороби її ті ж самі перенесли в новий час. Заради грошей і влади беззастережна  готовність до будь-яких підлостей. Це найголовніша теза нового часу. Засоби, як і було колись,  виправдовують мету.
 
Ось ми в лісі.  Перед нами мурашник. Це ж не купа гнилого сміття, а живий організм,  високоорганізована система соціальних відносин, яка шліфувалася природою мільйони років. Тому, відшліфована, відполірована і випробувана часом, вона одержала можливіть і право вижити. Інакша система не вижила б. Це мурашина держава.
 
По вулиці мурашника їде на крутому авто мурашиний мажор і давить на зупинці мурах. Він знає, що йому нічого не буде. У нього батько прокурор, а сам він працює в СБУ. Жарт. Тому, що мурашник не побудований таким чином, де б подібне стало можливим. В мурашнику немає демократії. Кожна мурашка відносно свого призначення працює на загал, на благо всієї спільноти, на єдину мету, на мурашину державу. І це є головним призначенням кожної мурахи. Там немає демократичного "не хочу, не подобається, я сам розумний і хочу не працювати, а хочу спекулювати і на цьому наживатися і жирувати". Там немає рабства. Там в рабство не попадають. Там є єдине розуміння і єдина справедлива для всіх ціль.  І у кожного своє призначення. І воно чесне. Там ніхто не стане їсти дві ложки зюпи, коли хтось не з"їв жодної.
 
Прокурори, суди, міліція, генералітет, депутати, олігархат. Все пов"язане і зав"язане на саме себе і працює заради самого себе. І все це висмоктує з держави ресурси.
 
Хто ти в цій країні, народе? В якому ти знаходишся тут статусі? В статусі безмовного раба. В статусі великої рогатої худоби, яку будь-хто може задавити машиною, згвалтувати, спалити, вигнати з помешкання, відрізати собі на сніданок і засмажити твої пальчики і ти будеш мовчати. Ти - раб. Ти ніхто. І не маєш ти ніяких громадянських прав і свобод.
 
Бо ти і громадянин, це дві несумісні речі. Громадянин свої громадянські права завоював силою зброї, своєю кров"ю. І він їх нікому не віддасть. А ти ніхто і не завойовував нічого. І ніколи не завоюєш. Бо ти завжди був рабом. Тобі невідомо, що таке бути громадянином своєї власної держави, яка належить не олігарху, не чиновнику, а особисто тобі, що за неї відповідає. І ти не заєш, не відаєш і не відчуваєш, що таке громадянська честь. Чи можна нею гендлювати, чи можна її обмінювати на власну зручність за рахунок інших громадян. Чи можна зраджувати загальнолюдську  ідею побудови держави задля всього народу, мостячи своє індивідуальне гніздо за рахунок інших, тих, у кого ти відібрав ложку зюпи.
 
Вони виходять вночі з ресторанів і розкидають жменями на дорогу гроші з лупатими портретами. Вони танцюють на них, проколюючи їх підборами-шпильками і втираючи підошвами в асфальт. Вони розважаються і їм весело. А той, хто не має грошей заплатити за лікування, приречений. Хто з тобою тоді буде розмовляти...
 
Цікаво, про що колись думали в таборах, та тюрмах дисиденти, якою уявляли Україну Стус, Чорновіл, Лук"яненко. Вільною від совісті, незалежною від порядності, самостійною від біблейських правил життя? Чи такою вони її уявляли, якою вона стала тепер?
 
Для чого державі, яка будується задля зручності, та процвітання народу, олігархат? В чому сенс, в чому зручнісь для людей, коли одна людина - олігарх, відібрала у всіх і привласнила видобуток корисних копалин, поля, ліси,  виробничі потужності заводів, економічні потоки і вивозить прибутки закордон, жируючи за рахунок всіх інших людей, на народі - трудівнику, економічно знекровлюючи країну, висотуючи з неї все, що можливо.
 
При тому, обставляє все так, що навіть і податки в країні свого пограбування платити не хоче. Чому погано, коли всі активи і пасиви в країні належать і працюють на всіх, хто їх здобуває? Всьому народу, який в поті своєї спини трудиться і примножує багацтва країни, яку побудував для себе. Чому демократія, це дозвіл на пограбування сильним слабкого, багатим бідного.  Безвідповідальність і вседозволеність заможного над  рабом. Не Укра, а уркаїна з маленької літери, вона при такому стані речей не стане тією країною, якою міг би пишатися народ, який живе на її теренах.
 
І довго так існувати не зможе, бо вона знаходиться в режимі самознищення.  І це не новина. А я ненавиджу демократію. Я за диктатуру народа над тими, хто  ковтає останню ложку зюпи, видираючи його з рота у людей, дригаючи при цьому ногами від задоволення.
 

                                                                                  ***