Україна випереджає всіх своїх сусідів по головних покажчиках – по боксерах і футболістах. Не індекс, але "людина - є мірою всіх речей". Бо головне не те, що хоче мати головна для вас людина – ваша дитина, але ким вона мріє бути. Боксером чи футболістом, якщо має здорову природу. Або поп-зіркою чи актором, якщо ви погано її виховували.
Персія перевершувала Елладу в покажчиках ВВП. Проте, Еллада випереджала Персію в періклах, плутархах, піфагорах і праксителях. Й для історії перікли виявилися більш значущими досягненнями, ніж продуктивність персидського агропромислового комплексу.
Ми відстаємо від москалів по акторах та поп-зірках. І це природно. Вони видатні імітатори. Погляньмо на персонажів другого плану. Московські політики нерідко ефектніші, перевершують наших акторськими здібностями, але знову ж таки, поступаються боксерськими якостями. Путін понтовитий. Янукович простуватий. Путіна, цю сіру тоді, непомітну на тлі стіни персону, за вуха витягли з надр КГБ й призначили наступником, бо виявилося, що в Московії дефіцит реальних кадрів гостріший, ніж навіть у Білорусі. Він спочатку сів на президентське крісло, а вже потім переміг на президентських виборах. Це було зовсім неважко у країні, яка молиться на КГБ.
За 14 років фактичного правління він підняв Московію з колін, примусив навіть таку воєнну наддержаву, як Грузія, рахуватися з нею. Це понт. Реальність полягає в тому, що території віддаються Китаю, що на своїй землі довелося розмістити американську базу, що стабілізаційний фонд РФ підживлює американську економіку, а не ерефівську, що корупція багатократно збільшилася, що чеченам платиться данина, що країна живе з продажу енергоносіїв (це принизливо), що Білорусь так і не інтегрована, що Україна втрачена, що на мільярд доларів озброєння пожертвувано Таджикам, після чого Таджикістан віддає тисячу квадратних кілометрів Китаю, який не пожертвував нічого, що нова стратегічна ракета так і не літає, що зі "звільненої" Абхазії виганяють москалів, що їх виганяють вже навіть зі Ставропілля, що з Далекого Сходу вони тікають самі, що газу продається все менше, що сенс існування Федерації так і не знайдений, і Медвєдєв не виправдав жодних сподівань.
Янукович пробився сам, з ями на саму гору. Він багато витерпів, не зламався, коли в нього відібрали перемогу, подолав зубатих суперників атакуючи з гірших позицій. Він спромігся вишикувати донецький бомонд ще до того, як став президентом. Уявімо Путіна донецьким губернатором. Підлеглі посилали б його за пляшкою. Янукович, всупереч очікуванням, не володіючи стратегічним ресурсом, не маючи суспільної підтримки, тим не менше не здався Москві й зближується із Заходом, не запобігаючи перед ним. Ми всі зичимо Юлі якнайшвидше уїхати до Німеччини, проте, впертість Януковича вже навіть трохи викликає повагу. Для порівняння – Кравчук свого часу запопадливо здав ядерну зброю, варто було американському послу примружити праве око. Янукович здатен вчитися. Спочатку він поступився москалям Севастополем й американцям збагаченим ураном, але швидко подолав власну наївність й нині прагне брати більше, ніж віддає. Браття, абсолютна більшість із нас нездатні робити висновки з власних помилок, а він здатен. Я не голосував, і не буду голосувати за Януковича, лише стверджую, що як особистість він значно сильніший за Путіна.
Лідером московської опозиції є Навальний. Блоггер, прости Господи! Ніхто. Лідером української опозиції є Юля. За неї писатимуть романи й зніматимуть кіно. Інфернальна особистість, із ніцшеанською волею до влади, вона збуджує уяву, вона захоплює і лякає. Вона є предметом європейської політики, більше, ніж ціле Косово. Саме так, її можна описати арифметично: 1 Юля = 100000 албанців.
Як би ми не ставилися до Яценюка, він на три голови вищий за Нємцова. Такий собі Тєсак (московський Тягнибок) сидить у тюрмі чи бігає за педофілами. Натомість Тягнибок – лідер парламентської фракції, чисельність якої збільшиться у наступному скликанні.
Наші боксери не тільки сильніші, але й розумніші за їхніх. Повєткін ніколи не проб'ється навіть до посади голови райадміністрації, а Кличко незабаром стане президентом. Болотяній площі до Майдану Незалежності, як до неба. Два дні погромів у Бірюльово – одна подряпина на голові одного омонівця. День бунту у Врадіївці – спалений райвідділ внутрішніх справ.
Ми звикли вправлятися в меншовартості й запобігати перед фейковими персонажами московських теленовин. Варто кидати цю дурну звичку. Браття й сестри, любіть Україну та українців, починаючи від президента й закінчуючи мною. Також, не забувайте похвалити себе. Ви того варті.
Дмитро Корчинський
