Уявіть, що у вас з'явився сусід родом десь із Улан-тайги, оголосив вас своїм родичем, навіть братом, й на цій підставі привласнив ваше прізвище, ім'я та по-батькові. Ви, натурально, як людина трохи боязка й делікатна, кажете – тоді я перейду на прізвище матері, аби нас не сплутали. Це добре – каже сусід, і привласнює ваше свідоцтво про народження. Ви робите собі інше – з новим прізвищем і датою, аби вважатися молодшим. Користуючись вашим свідоцтвом сусід виробляє собі пашпорт на ваше колишнє ім'я, й забирає ваші юридичні права на власність. Ваша жінка уходить до нього разом із вашою квартирою, бо їй набридла ваша занадта делікатність у сексі, окрім того, офіційно він є її чоловіком.
Це не марення, це історичний факт.
Так було не лише з нами та нашим сусідою – Москвою, подібне сталося у Габсбургів із Гогенцоллернами. Габсбурги кілька століть очолювали германську націю й завжди асоціювалися з германською нацією. Порівняно нещодавно з'являються прусські (тобто, мутного походження) вискочки Гогенцоллерни, й проголошують себе найголовнішими германцями. Раз так – кажуть наївні Габсбурги – ми будемо називатися австро-угорцями. Зрештою, в Габсбургів не стало ні провідництва в Германії, ні володіння Угорщиною, й навіть до Австрії їх нині не допускають, згідно спеціяльного австрійського закону.
На двадцять другому році Незалежності ми перелякано продовжуємо називати москалів росіянами, а Московію – Росією. Вони вкрали у нас цю назву нещодавно, десь тоді ж, як нечистокровні прусські німці почали заявляти свої перші претензії на провідництво германцями. З кінця п'ятнадцятого століття московські хани титулуються в т. ч. й великими князями, а згодом царями всія Русі. Й це багатьох вводить в оману. Неосвічені люди вважають, що Московський улус був Руссю.
Пояснюю. Титул означає часто не фактичне володіння, а лише претензії. Для прикладу, ті самі Габсбурги до 1918 року мали титул "апостольські королі Єрусалиму", хоча жодним Єрусалимом не володіли, й навіть не були євреями. Шведські монархи до останнього часу титулувалися "королями готів", хоча Остготія – це північна Італія, Візіготія – Іспанія, Причорноморська Готія – Україна. З кінця вісімнадцятого століття титул Романових майже відповідав їхнім фактичним володінням – вони загарбали більшу частину Русі, тобто України. Проте, москалі від цього не стали росіянами. Так Вікторія – королева англійців – взяла титул імператриці Індії, й справді володіла Індією, але ні вона сама, ні її англійці не стали індусами.
Якщо ми прагнемо повернути втрачені землі, зберегти своє майно, захистити наших жінок, ми не повинні називати москалів нашим справжнім іменем. Ми зобов'язані відібрати в них наше свідоцтво про народження. Русь (або грецькою – Росія) – це ми. А вони – Московія. Так і має бути в наших шкільних підручниках, на географічних картах, на шляхових покажчиках і прикордонних стовпах. Офіційні установи Московії в Україні не мають права використовувати назву "Росія". Це має бути заборонене українським судом. За це треба боротися.
Варто брати приклад з Греції, яка не визнає за Македонією права на цю назву. Бо лише Греція є спадкоємницею Македонії Олександра Великого.
Московсько-петербурзька бюрократія у вісімнадцятому столітті остаточно закріпачила своє підвладне різноплемінне населення, і в компенсацію дала йому гучну назву "русскіє". Навіть різноплемінні більшовики розуміли важливість імен, й теж називали "русскімі" свій радянський народ. "Русскіє" спеціально були виведені, як найзручніший у світі (після китайців) народ для визиску. Царі й генеральні секретарі володіли найкращим витратним матеріалом. "Русскіє" тим більше люблять начальство, чим сильніше воно їх б'є, "русскімі" трупами можна завалити будь-якого ворога, "русскіє" завжди безкоштовно працюють й безкоштовно ненавидять ворогів своїх рабовласників. Але нині вони вже непотрібні. Світ змінився. Раби нерентабельні. Їхню функцію виконують енергоносії – вони створюють вартість і використовуються замість армій, аби тиснути на Європу. Таємницю "загадкової російської душі" розкрито – це пропан-етан-бутанова суміш (природний газ).
"Русскіє" – лише споживачі соцдопомоги, дурне навантаження на федеральний бюджет, вони невигідні Кремлю навіть як елементи внутрішнього ринку. По-перше, нездатні до відтворення, по-друге, цілком можуть бути замінені різноманітними імпортованими таджиками, які прагнуть споживати стільки ж, але на соціальні гарантії не розраховують.
Об'єктивне зменшення для Кремля потреби в "русскіх", зменшує для нього потребу чіплятися за назву "Росія" й за окуповані території, якщо по них не прокладені трубопроводи. Отже, нам стає легше повернути їх собі. Але варто поквапитися, бо заберуть інші. Там, на підхваті, є меткі бородані з молитовними килимками й готовністю опанувати дар-аль-харб у будь-якій кількості.
Дмитро Корчинський
