Ледь не найважке випробування для виснаженої людини - вистояти, коли ворог починає запевняти, що він вже не ворог, і пропонує сприймати його як прагматичного союзника. Бармалей аж з вівторку не їсть дітей, виключно мармелад. Для недовірливих метаморфозу не важко пояснити зміною обставин (Расія сільно барзєєт), або запланованим здавна планом втечі янукєвічя від хазяїна. "Кідок пахана", якщо мовою рєальних пацаноф. Або ще така мулька: Ахматов (+Фірташ+Пінчук...) раптом вирішив, що не хоче собі долі М. Ходорковского. Ага, ага!! - от ще вчора хотіли, а зараз раптом перехотіли. У 2004 хотіли собі відрядження по ходорковскім мєстам, але зараз чи то вік збільшився, чи то романтизму чомусь зменшилося в ахматовській уяві - хто їх, отих поетів грошових знаків, зрозуміє? Романтик Ахматов - це неабиякий крутяк, панове! Справжнє мистецтво - абсолютна непередбачуваність. Ви вірете, так? Хм...
 
Але виснаженість дається взнаки - люди масово насолоджуються галюцінаціями евроінтегрування: нескінченими колонами прямують до Европи, не облишаючи улюблених диванів, або городів - в кого що. Наче вже здобули золотий ключик, буратінки з артемонами. Ні, не так: Карабас-Барабас сам приніс той ключик, сам відчинив еврохвіртку, і покликав всю свою рабсилу спільно тікати у вільне европейське королівство від справжнього злодія - царя Орди. От тільки крізь золоте сяйво омріяного еврошляху з боку европейського загоризонття лунають дивні слова: "Воля Юлії Тимошенко - головна вимога евроасоціації". Вп'ять Юля? Ну, ми її поважаємо, звісно, навіть голосували за неї, але ж тут - щастя народа, а на іншому боці - нещастя однієї Юлі. То хай би вже погодилася посидіти тихо. Можливо, ми її за це ще більше любити будемо, коли згадуватимо.
 
О, ця безумна одіозна Орда... Ніхто не знає її наступного кроку. Навіть вона сама його не знає, бо сюжет вистави пише на ходу. Адже її головний принцип, успадкований ще від китайських вчителів Улуса Джучі: безперервно дурити всіх якомога на кожнім кроці, аби ніхто не зміг зрозуміти її мету та стратегію.
 
Наче, кишенькова путінська маріонетка, той янукєвич, за першим сигналом хязяїна виконає будь-яку команду... але абсолютно нелегітимний як президент. Навіть на Сході. Замінити його більш легітимним? Ні, не видно ким і не видно, як само. Бо якийсь Рибак чи Мєдвєдьчюк, не можуть мати підтримки навіть серед пацаноф, бо в тоталітарній країні увесь політичний та навколополітичний грунт обов'язково закатаний до стану аеродромній площі. В напівтоталітарній (Україна сьогодні) це стосується, насамперед, "своїх", "пацанскіх", кіл.
 
Може, вони сподівалися на розкол України, або на привід для розпочатку гарячої війни? Адже на їхнє нещастя, останнім часом Захід став значно жорсткішим до деспотичних режимів. Відтепер їм треба винаходити якісь складні заплутані схеми, в яких вони, схоже, самі заплутали.
 
Але ми не маємо заспокоюватися плутаниною в сценаріях хазяїв тайгі, бо автаркічний шлях в них завжди готовий, як "план б", чи "в". Ніяка асоціація їм не заважить репресувати народ (вибірково - мислячу частину, та і те - у вигляді децімації, або кіломації, вистачить і цього, 100%) за власним бажанням та художнім смаком. Про це вдало щойно написала пані Люся. С.Овчаренко пише про неминучість поширення репресивності режиму навіть в разі підписання угоди про Евроасоціацію, а в разі відмови визволити Юлю вони нам влаштують Північну Корею. Звісно, якщо ми на це погодимось.
 
То, виходить, наша доля вирішується не єнакієвічем, а нами, як не буденно це звучить. Тільки-но всі налаштувалися на казковий розвиток подій, де за великий стаж страждань людям урочисто вручають безкоштовні квитки до еврощастя, і раптом виявляється, що галюціноген має обмежений термін дієвості, і нас знов зустрічають дещо десь кимось підзабуті закони збереження, незнання яких не позбавляє...