Повертаючись з мітингу під Київрадою, зустрів давнього приятеля.
 
- Ти був на мітингу?  - питаю.
- А що я там забув?
- Ну як же, либонь знаєш, що повноваження Київради давно скінчилися, що Київ давно вже не має законного міського голови, що містом править гауляйтер, призначений Януковичем?
- Ну, знаю.
- І що чхати вони хотіли на твоє конституційне право обирати міську владу, що поводяться з нами як з безсловесним бидлом, також розумієш?
- Звісно, розумію, і що з того?
- А те, що ці самозванці фактично окупували Київ і грабують його по-дорослому. Причому грабують не якісь там уявні мільярди, а нахабно й цинічно, як це заведено у гопників, вивертають наші з тобою кишені. Тебе це влаштовує?
- Хіба я схожий на ідіота?
- То чому не йдеш протестувати, чому не вимагаєш законних виборів?
 
Тут ініціативу перехопив приятель.
 
- Ось прочитав я у Фейсбуці заклик Андрія Павловського. До чого ж закликає шановний нардеп? «Вимагаємо відновлення самоврядування в Києві та поваги до Київської громади !!!». Ну, щодо поваги, тут немає жодних заперечень. А от стосовно відновлення самоврядування у Києві є питання. Коли це у Києві було ефективне самоврядування, яке треба відновлювати? Невже за Черновецького, чи може за Омельченка? І ти хочеш, щоб я за таке «самоврядування» ліз під кийки «Беркута»?
- Гадаю, що Павловський невдало висловився. Він мав на увазі не відновлення, а запровадження громадського самоврядування.
- Гаразд, але тоді він мав хоча б схематично пояснити, яким чином вони мають намір впроваджувати це самоврядування, а не гнати «порожняк». Та припустимо, що ми всі як один вийдемо на Хрещатик, підтримаємо опозиціонерів і таки змусимо призначити вибори. А ти впевнений, що новий мер та нові депутати не крастимуть з таким же завзяттям, як і їхні попередники?
- Впевнений!
- І на чому ж базується твоя упевненість?
 
По тривалій паузі я спромігся лише щось промимрити про чесність та порядність наших опозиціонерів. Про те, що вони постійно дбають про наш добробут. Про те, що інтереси країни та народу для них незрівнянно вищі за свої власні та корпоративні. І порадив почитати їхні виступи та те, що вони називають програмами.
 
На обличчі приятеля майнула посмішка, чи то глузлива, чи то іронічна. А в очах побачив щире співчуття мені як невиліковно хворому.
 
- Хотів би я побачити того політика, який у своїх публічних виступах чи програмах заявляв, що після обрання він крастиме, порушуватиме закони, братиме хабарі і т. ін., - продовжив приятель. – От, скажімо, була така Спілка громадських організацій  «Громадський Актив Києва» (ГАК). Як полум’яно вони таврували продажних політиків! Як наголошували, що вони не належать до жодної політсили, а сенс свого життя вбачають виключно у служінні киянам! Багатотисячними накладами видавали брошури та буклети, у яких доводили, що більш чесних, сумлінних та порядних кандидатів до міськради просто не існує у природі.
Довірливі кияни клюнули на цю наживку і потрапили на гачок цього ГАКу. В результаті компанія Олександра Пабата пройшла до Київради. А там одразу злилася в екстазі з «молодою командою» Черновецького у натхненному дерибані землі та комунального майна.
І це не поодинокий приклад, - вів далі приятель. Досить згадати групу Катеринчука, яка після входження до Київради у повному складі приєдналася до тієї ж «молодої команди» грабіжників. Можна пригадати й, м’яко кажучи, дивні голосування фракції Блоку Віталія Кличка. Тож які гарантії, що «нові обличчя» у Київраді істотно відрізнятимуться від попередників? Тим більше, що багато з цих «облич» не такі вже й нові.
- Якщо вони, не дай боже, скурвляться, ми виженемо їх під три чорти, - не знайшов я кращої відповіді.
- І як ми це зробимо?, - не вгавав приятель. – Прийдемо під Київраду? Ну прийдемо, постоїмо, покричимо «Ганьба!» та розійдемось. Чи вони обіцяють інший, більш ефективний спосіб усунення їх від влади?
 
Тут я остаточно переконався, що агітатор я ніякий. Чи то аргументів бракує, чи то хисту не вистачає. Може хтось підкине переконливих аргументів? Для загальної справи.
 
P.S.
Мушу чесно признатися, що сьогоднішня зустріч з уявним приятелем – вигадка. Але подібні діалоги з реальними, а не уявними людьми відбуваються доволі часто. І брак переконливих аргументів – це також сумна реальність.
 
Дмитро Ремиженко