Оскільки я є користувачем української мови на всіх рівнях: дім, робота, суспільство, то проблематика розвитку мови має пряме відношення до мене.
Звісно кожен з користувачів може помилятись при використанні правопису, робити граматичні чи іншого роду помилки, але такі речі є здебільшого особистими проблемами кожного користувача окремо, хоч в окремих важких випадках можуть народити певну СУБкультуру (наприклад Азірівка).
А от рішення або помилки зроблені на державному рівні впливають куди більш суттєво. А отже до прийняття рішень державного рівня слід підходити дуже  виважено.
Оскільки я не філолог і мені не знайомі всі їхні «фішки», то я, торкаючись мовної теми, не в праві користуватись притаманними справжнім філологам аргументами типу: «мені не подобається»..., «а так простіше...» «та це просто смішно…», «ну це ще так нічого…» і мушу посилатись на авторитети та результати їх напрацювань, та врешті решт на досвід інших країн.
Тож почну:
 
Історія
Існує кілька концепцій стосовно появи української мови, основними провідниками кожної з них були «відомий фОшист» Юрій Шевельов, Олексій Шахматов, Олександр Царук.
Проте всі концепції вказують на окремішність української мови і мають основні розбіжності лише до часу її становлення та середовища виникнення.
Оскільки до появи глаголиці (котру як вважають історики розробив Кирил, причому ймовірно частково упорядкувавши прадавню українську абетку) та кирилиці котру розробили його учні з використанням грецького алфавіту  вже існувало в українській мові якесь письмо котре використовувало поділ мови на звуки.
Про це зокрема є свідчення болгарського вченого монаха Храбра котрий вказує:

«Перш слов'яни не мали книг, але читали і ворожили за допомогою рис і нарізок, будучи язичниками. Коли ж вони хрестилися, то без пристосування їм було важко писати слов'янською мовою римськими і грецькими письменами ... і так було багато років ... Потім же чоловіколюбець Бог послав їм святого Костянтина філософа, званого Кирилом, чоловіка праведного і вірного, і він створив їм тридцять письмен, інші ж відповідно до (потребами) слов'янської мови».

Власне на пам’ятках трипільської культури, та інших давніх знахідках видні саме ті риски, зарубки чи якісь руни.
В середовищі мовознавців досі відбуваються суперечки з приводу того що було раніше Кирилиця чи Глаголиця. Особисто мені подобається версія, що вони появились одночасно, просто глаголицю Кирило упорядкував на основі прадавньої української абетки, а кирилиця появилась в значній мірі для потреб церкви і тому містила в собі більше грецького впливу.
 
Правопис.
Оскільки пам’яток прадавнього (До Кирила) українського правопису в кількості достатній для вивчення його та мови котру він описував не має (принаймні мені не відомо про це) та враховуючи що той правопис не може, на сучасному етапі, вплинути на розвиток мови, то аналізувати можна лише варіанти розвитку мови на основі Глаголиці-Кирилиці та їхнього подальшого розвитку до сьогодення. Ну, а про те як воно було ДО того можна лише гадати.
В період до ХІІ сторіччя кирилиця витісняє глаголицю, ймовірніше з політичних причин та грецького впливу на Болгарських правителів, а оскільки християнство значною мірою розповсюджувалось звідти, то це сприяло витиснені глаголиці.
За період з ХІІ по XIV сторіччя український правопис починає змінюватись відображаючи мовні зміни котрі відбувались в ті часи. Наприклад з текстів зникають «Ъ ъ» знак і використовується лише як розділовий знак по закінчені слів.
А вже у XVІ сторіччі в болгарському Тернові відбулась певна реформа орфографічного стилю, що відображено у «Грамматіка словєнска» Л. Зизаній, котра написана у 1596 р. Отже Українська мова зазнала другого Болгарського впливу.
Потім у XVІІ сторіччі появилась буква «Ґ ґ» та букву «Й й».
На початку 19 сторіччя в граматиці О. Павловського вже упорядковано букви «І і» та «Є є» котрі починають вживатись в сучасному варіанті як ми і тепер їх застосовуємо. Також введено подвоєні, сполучені ЙО та ЬО.
В другий половині 19-го сторіччя букви «Ї ї» та АПОСТРОФ починають вживатись в тих значення які ми маємо і тепер.
Всі зміни котрі відбулись впродовж 19-го сторіччя були закріплені в виданим у 1907 році «Словарі української мови» котрий став основою СУЧАСНОЇ орфографії.
6 вересня 1928 р. затверджено новий варіант правопису, котрий відомий як «харківський» або «скрипниківський правопис» — від місця створення чи прізвища тодішнього народного комісара освіти Миколи Скрипника.
В цьому правописі зокрема Спільний принцип передачі запозичень з грецької мови. Передача грецької літери «Θ» завжди через «Т», а не через «Ф».
Написання закордонних географічних назв якнайближче до оригіналу відповідно до правил ТРАНСЛІТЕРАЦІЇ, передача звуку «G» через «Ґ», а не через «Г».
Відповідно ряд запозичених, іншомовних слів та топонімів мав наприклад такий вигляд:
Кафедра - Катедра
Класичний  - Клясичний
Блок  - Бльок
Лагуна  - Ляґуна
Європа - Европа
Ефіопія - Етіопія
Марафон - Маратон
Афіни - Атени
Також в цьому правописі уніфікувались певні розбіжності між Галичиною і Надніпрянщиною, котрі були зумовлені в наслідок різних політичних  впливів, відповідно до голосового звучання писались закінчення слів в назвах міст.
Після цього у 1933 керуючись виключно політичними мотивами було затверджено новий правопис, з якого було виключено букву «Ґ ґ» і загалом в філології було взято курс на русифікацію української мови. Зокрема було відповідно до російської мови змінено значну термінологічну наукову базу.
Повернулась буква «Ґ ґ» до абетки лише у 1990 році, разом з кличним відмінником слів.
Наступний варіант правопису вийшов у 1993 році.
Сучасний варіант правопису затверджено у 2007 році.
 
Сучасні проблеми та їх вирішення.
Основними на мій, не філолога, а користувача, погляд є дві проблеми:
1. Це проблема запозичених слів та іншомовних слів і топонімів. Вигадувати щось чи застосовувати ТРАНСЛІТЕРАЦІЮ? Якщо застосовувати транслітерацію то як бути зі старими словами типу вищенаведених Афін та Марафонів? Якщо вигадувати щось інше, то це може призвести до чогось типу Ефір але вже не ЕФІРнет, а ЕЗЕРнет.
2. Проблема інтернаціональних слів. Це в основному НОВІ СЛОВА, котрі здебільшого визначають якісь нові предмети чи явища. Всі оці комп’ютери, гаджети, браузери, хардкори, адміни, менеджери і інше різне всяке…….. В наслідок чого мова перетворюється на якусь тарабарщину, якійсь здебільшого АНГЛОМОВНИЙ  СУРЖИК.
 
Особисто я прихильник наступного варіанту вирішення проблем:
1. Запровадження ТРАНСЛІТЕРАЦІЇ для запозичених іншомовних слів та іншомовних топонімів, з юридичним збереженням старої, наявної тепер форми, та поступовим її витісненням суто транслітераційною.
2. Надання інституту мовознавства права СТВОРЮВАТИ і впроваджувати слова замість НОВОЯЗИЧНИХ запозичень. При цьому активно використовуючи як базу літературної так і діалектичної мов.
 

 
Дякую за увагу.