Для Москви Сирія важливіша за Україну. Аби зберегти при владі Асада, Москва демонструє дипломатичні чудеса. Щоб зберегти при собі Україну, Москва не витрачає жодних зусиль. Кому доручено утримувати Україну від асоціації з ЄС? Глазьєву! Не знайшлося артиста з більшою балалайкою?
Глазьєв – радник Путіна, коротше, ніхто. Путіна з відстані, меншої за кілометр, ніколи не бачить. Якби Янукович доручив перешкодити асоціації Молдавії з Румунією, скажімо Шуфричу, ми б зрозуміли, що Януковичу нецікава Молдавія. Москві власна істерика з приводу втрати України цікавіша за Україну.
Політика – це торгівля. Основні методи – претензія і компроміс. Путін показує ЄС і США: ви залізли на наші геополітичні грядки, ми страшенно обурені, давайте тепер подумаємо, як ми з вами будемо мене заспокоювати, можливо, скасуємо арбітражі по Газпрому, чи ще як?
Обурення Москви розраховане також на внутрішнього споживача. Загалом, уся внутрішньополітична атмосфера ерефії істерична. Це традиція. Їхній виборець має глибоку внутрішню потребу ображатися, ненавидіти, зневажати, плюватися на сусідів, на європейців, на всіх, окрім Китаю.
Монголи захоплювалися, боялися і заздрили китайцям (навіть після того, як завоювали їх) й передали це відчуття своєму московському улусу. Разом із іншими монгольськими архетипами, москалі плекають це відчуття й понині. Остаточну українську втечу від Москви вони об'являють зрадою і дурістю, демонізують, інакше деяким регіонам Ерефії теж захочеться втекти.
Свого часу Російська Федерація випхала з Радянського союзу Україну та інші союзні республіки. Тоді Горбачов хотів нас утримати, а Єльцин – позбутися. Нині Горбачов і Єльцин трохи шизофренічно борються у загадковій російській душі Путіна. Однією рукою він за нас чіпляється, іншою – відштовхує. Які б частушки не виконував Глазьєв, саме Москва виганяє нас у Європу. Вона обіцяє покарати нас після укладання договору про асоціацію. І вона, і ми, і всі решта розуміють, що тоді нас карати буде важче, ніж нині. Проте, нині вона нас дратує, а не карає. Економічно Москва не багато втрачає. Ринок її товарів в Україні, за виключенням енергоносіїв, невеликий (десь мільярдів десять), а споживання енергоносіїв скорочується й без асоціації. Їй більше болить за втраченими можливостями, за нереалізованими фантазіями щодо українських активів.
Медвєдєв стверджує, що Москві неважко буде захистити свого споживача від "гарних і якісних товарів" з Європи, які атакують його через Україну. Знову ж таки, певне, в ім'я Китаю і його дешевих і неякісних товарів. Втім, всупереч вищесказаному, варто зауважити, що міжнародна політика часто ірраціональна. Вбивають із побутових причин, але війни розв'язують заради абстракцій. Останнє свідчення ірраціональності – маневри російських ЗС "Захід-2013", на яких відпрацьовувалася окупація Прибалтики й удар по Варшаві. Певне, на маневрах "Захід-2014" наші брати відпрацьовуватимуть вже удар по Києву. Ненависть – сильніше стимулює до вчинків, ніж вигода.
Тим часом, Янукович з Азаровим демонструють нам, що ґрунт сильніший за кров. Кожний ставленик Москви (або той, кого Москва хоче вважати своїм ставлеником) поступово перетворюється тут на Мазепу. До речі, ставлення до Мазепи в українських трудящих, й навіть у патріотів, тоді було не кращим, ніж зараз до Януковича. Ніхто з них не повірив би, що нащадки намалюють Мазепу на десятигривневих купюрах. Так само, як ви зараз не вірите, що портрет Януковича колись прикрашатиме купюру номіналом двадцять євро.
Україна справді втратить деякі ринки в Ерефії, проте, в цілому асоціація вигідна. Вірогідно, одразу після підписання, Україна зможе отримати близько сорока мільярдів від міжнародних фінансових інституцій та від Євросоюзу. Зросте капіталізація. Інтеграція України в Європейську економічну систему підвищить вартість українських активів. Тому Москві не вдається залякати власників українських активів.
Україна має важку історичну долю, але нарешті поталанило й нам. Слабка й жадібна Москва, яка нездатна нас утримати, й з другого боку Європа, яка відкинула батіг і діє виключно пряниками.
Неприємний момент полягає в тому, що звільнення від небезпеки Митного союзу не означатиме українізації. Табачники й добкіни не будуть відкинуті оновленим, європейським Януковичем. Йому потрібно буде нівелювати розчарування свого москвофільського виборця підсиленням державного рускоязичія, демонстративною боротьбою з бандерівщиною, збільшенням виробництва георгіївських стрічок.
Євросоюзівська бюрократія не менше, ніж московська, зацікавлена у зденаціоналізованих українцях. Захід волів би бачити в нас таку собі альтернативну Росію, зрозумілий москалям приклад, який вони могли б сприймати без страху й перекладу. Варто пам'ятати, що нам потрібні не лише інвестиції, але й велика історична доля. От саме за неї в тексті договору про асоціацію немає жодного рядка.
Дмитро Корчинський
