Згідно з рішенням ХХІІ з'їзду КПРС, темним вечором З1 жовтня 1961 року восьмеро офіцерів Радянської Армії вийняли Сталіна з саркофага, поклали його в труну, зняли з мундира Золоту Зірку Героя Соціалістичної  Праці, замінили на мундирі золоті ґудзики латунними і понесли до чорного ходу Мавзолею, щоб поховати на Красній площі. Раптом пролунав голос Вождя: "Переверніть мене на живіт". Офіцери злякано завмерли. "Переверніть мене на живіт!" - сердито прогримів Сталін. Офіцери виконали наказ. "А тепер поцілуйте мене в зад", - зневажливо промовив Вождь і назавжди замовк.
 
Історія знає чимало випадків, коли скривджений люд добував з могил тіла своїх кривдників і робив з ними, що зробив би з живими, якби посмів. Історія знає чимало випадків, коли переможці глумилися над прахом переможених. Не складно зрозуміти глибинні мотиви "танців на кістках". Не складно зрозуміти бажання Шарикова бачити себе інтелектуальним партнером і ідейним поводирем професора Преображенського - шарикові знання з анатомії і фізіології людини уможливлюють таке партнерство. Зрештою, кого дивує абсурдність українського буття, в якому шарикови служать професорами і заривають в землю українську науку, як собака кістку, але назавжди?
 
Учора Шариков танцював на кістках професора Преображенського. Відбулася зміна поколінь і молодші прийшли на місце старших. Дивіться ж, хто прийшов! Відома харківська солодка парочка на втіху знудженим за їхніми клоунадами виступила на бій з фошистом. Фошистські для них українська мова, українська культура та й самі українці, якщо це не "Дівчинка на шару" з майдану  Конституції, яка грайливо розстається з вінком, символом цноти, і не монумент отцю Федору з пустим чайником. на Південному вокзалі.
Перезбудилися наші шарикови від того, що 3 вересня, з дозволу міської ради, на центральній вулиці Харкова, вулиці Сумській,  на кошти зібрані громадськістю була встановлена меморіальна дошка, яка вшановувала пам"ять про нашого славетного земляка Юрія Володимировичв Шевельова, видатного вченого-україніста, славіста, філолога, літературознавця, шанованого у всьому світі професора .Гарвардського і Колумбійського університетів, Іноземного члена НАН України, почесного президента Української Вільної Академії Наук у США, почесного доктора Альбертського, Лондонського, Харківського університетів і Києво-Могилянської академії, лауреата Національної Шевченківської премії,  автора 17 книг, 872 наукових праць.
Двадцять п"ятого вересня революційний трибунал Харківської міської ради під головуванням Гепи судив Юрія Володимировича Шевельова. Вирок трибуналу - демонтувати меморіальну дошку, щоб від неї не лишилося й сліду. Про виконання вироку головуючому антифошисту доповіли вже через три години і він повідомив про перемогу решті шарикових, які з чекали вістей з фронту бойових дій проти фошиста.
 
Запитаєте, хто ж такий Ю.В.Шевельов? Його батько, генерал-майор російської імператорської армії, етнічний німець, Володимир Шнейдер командував Оленецьким полком. У 1914 році полк виступив на фронт проти кайзерівської армії, з дозволу царя він у 1916 році змінив німецьке прізвище на російське - Шевельов. Загинув у цій війні. Мати - уродженка Харкова, наполовину німкеня, наполовину українка. Вся рідня -білогвардійці за переконаннями.
 
Голодомор 1933 року Юрій Шевельов зустрів у Харкові. Він бачив черги біля торгзіну - десь там у черзі прадід моїх синів зміняв три срібні Георгіївські хрести на хліб, який врятував його родину. Він бачив на вулицях трупи вмерлих від голоду селян, які йшли до міста в надії знайти роботу і вижити. Тоді на території Харківської губернії проживало 20 % населення Української Радянської Соціалістичної республіки. Загинули від голоду щонайменше 1,5 млн. осіб тільки з цієї губернії. Вже у грудні 1933 року в безлюдні села Харківщини терміново і секретно було переселено з Воронезької, Курської, Орловської і Тамбовської губерній 21 856 колгоспних господарств - це 117 149 осіб, 14 979 коней, 38 705 голів худоби (корів, свиней овець). Звернули увагу на кількість худоби у переселенців? В Харківській губернії на той час вже поїли собак, кішок, їжаків, мишей.  

 
З 1919 до 1934 року Харків був столицею України, символом її національного Відродження. Цій романтичній добі поклали край допити романтиків на вулицях Совнаркомівській і Чернишевського, розстріли і заслання в ГУЛАГ. Через тюрми Харківського ГПУ пройшли Микола Куліш, Іван Багряний, Євген Плужник, Василь Еллан-Блакитний, Валер'ян Підмогильний, Лесь Курбас... Публічні судові процеси проходили в Оперному театрі . Судили учасників спілки визволення України та української молоді, групу українських буржуазних націоналістів, групу українських контрреволюціонерів, загін терористів з української військової організації (з останньої групи дивом уцілів тільки Остап Вишня, решта були розстріляні). Про це докладно писали газети, розповідало радіо. Квитки на процес роздавали в установах  Із 259 українських письменників, твори яких друкувалися у  1930 році, через вісім років залишилося  лише 36 -17 розстріляні, 8 покінчили життя самогубством, 16 зникли безвісти, 7 померли, 175  репресовані і заслані до концтаборів.
 
У серпні 1934 року Юрія Шевельова, який на той час працював у Харківському університеті, викликали в нову столицю, Київ, до Наркомосу і доручили терміново разом з Наумом Кагановичем укласти і видати новий підручник з української мови для 5-7 класів замість вилученого підручника, який уклали Шевчук і Бойків Вилучення підручника означало лише одне - його авторів знищено як ворогів народу. За задумом підготовка підручника полягала у заміні прізвищ авторів і незначній косметичній правці тексту. "Тоді одного за одним заарештовувано письменників. Каганович радив викинути приклади з усіх сучасних письменників, крім двох, на кого можна було покластися, як на кам'яну гору: Микитенка й Кириленка. От, приміром, Головко, казав він: людина напівбожевільна, ганявся з револьвером за жінкою, чорт його знає, що він робив у перші роки революції, краще не мати з нього цитат." ЮРІЙ ШЕРЕХ (1941-1956) (Матеріяли для біографії)" . За текст книги взяв на себе відповідальність Каганович, вправи повністю переробив Ю.Шевельов.
"Вона вийшла трьома виданнями. Арешт першого і головного "автора" (Наум Каганович був розстріляний у 1937 році) припинив дальші видання. Сама книжка, всі три видання, перейшла в секретні фонди бібліотек, де стала може поруч своєї попередниці" ("ЮРІЙ ШЕРЕХ (1941-1956) (Матеріяли для біографії)"
 
Чи варто повторювати, що безжальна машина радянського терору змусила багатьох громадян з надією чекати приходу європейської армії Гітлера, яка мала принести визволення.
"День був погожий, шибки міста повибивані, під ногами хрускотіли скалки битого скла, на майдані Держпрому тяглися везені миршавими шкапами німецькі валки, авта не могли рухатися бездоріжними українськими дорогами осінньої доби, ш лях від Полтави до Харкова забрав з місяць, німецький наступ безнадійно застрягав, але харків'яни гуляли по Сумській у святкових одягах, день був погожий, і це були перші німецькі салдати, жовте листя, бите скло були як музика на підошвах. Ще нічого не було відомо, і скільки з тих людей святкувало близьку смерть" " ("ЮРІЙ ШЕРЕХ (1941-1956) (Матеріяли для біографії)"

 
Харків став найбільшим окупованим містом Радянського Союзу  - на початку війни тут проживали 900 000 осіб.Червоній Армії вдалося майже повністю евакуювати продовольчі запаси.600 000 мешканців, які залишилися в місті, були приречені. На початку грудня 1941 р. продовольчий стан у місті був настільки поганий, що люди щодня помирали від голоду.
Від початку окупації східної Європи німецька організація "Фольксдойче міттельштелле" організувала центральне реєстраційне бюро "Список німецьких громадян" (нім. "Deutsche Volksliste"), де реєструвалися німці з окупованих територій як фольксдойче. За німецькими даними на території Рейхскомісаріату  Україна проживало півмільйона фольксдойче. Через мережу спеціалізованих магазинів кожному фольксдойче видавалося раз на тиждень 150 г жиру, 1 кг сиру, 4 яйця, овочі, фрукти, картопля, мед, мармелад, сіль.
Юрій Шевельов залишився в окупованому голодному Харкові. Він міг биі зареєструватися як фольксдойче і користуватися належними пільгами. Він цього не зробив.
 
В місті поновилося навчання у школах і ВУЗах, у грудні 1941 року почала видаватися україномовна газета "Нова Україна"" "і авторові (разом з одним колегою) замовлено статтю про стан української мови під советами, і треба було цю статтю підписати, автор підписав її Гр. Шевчук. Це було початком сплати несплатного боргу. Хоч новий Шевчук не був винний у загибелі старих Шевчука  і Бойкова, був жертвою, а не катом, борг існував.  Тепер можна було говорити ту частину правди,  якої перед 25 жовтня 1941 року висловити не можна було. Месником мав стати Шевчук. Так постала стаття "Уярмлена мова". Назва належала  Аркадіеві Любченкові, що тоді короткий час працював у "Новій Україні", аж поки з'ясувалося, що це була більше німецька газета, ніж українська
Шевчука часом цитували як Григорія. Але цей, другий Шевчук не був Григорієм. Він був тільки тим, чим він був: Гр. Шевчук. Нічого більше про нього навіть йому самому не було відомо. Це не була людина з біографією. Біографія лишилася в архівах НКВД. Це була моральна категорія. Це був кричущий пункт у довгому рахунку Юрія Шереха до політичного ладу, в якому він виріс. ... Але моральна категорія, що дістала назву Шевчук, порядком виклику (ви мене вбили, а я живу), помсти (живу і говорю правду) і покути (мушу говорити, хоч би й не хотів), ця моральна категорія була автором і писала газетні й журнальні статті. Вона жила в прифронтовому Харкові з висадженим центром і зруйнованими заводами, без води, світла, опалення, їжі. Вона думала й почувала." ("ЮРІЙ ШЕРЕХ (1941-1956) (Матеріяли для біографії)"
Юрій Шевельов працював у газеті, перекладав німецькі накази на українську мову, виправляв помилки в текстах - цим заробляв на життя. Взимку 1943 року він відправився на захід - Київ, Львів, Мюнхен і нарешті США. Йому пощастило не розділити долю німців, депортованих за 24 години у Сибір чи Казахстан з ліквідованої 28 серпня 1941 року Автономної Ссоціалістичної Республіки Німців Поволжя, а потім і всього Радянського Союзу. Він не потрапив на лісоповал в ГУЛАГ як особа, як співпрацювала з німцями.
Ретельна перевірка його біографії спецслужбами США не виявила фактів участі в злочинах проти людства чи колабораціонізму. Він зміг все життя займатися тим, що було його долею і призначенням - науковими дослідженнями слов'янських мов: української, російської,  білоруської,  словацької,  польської,  сербсько-хорватської, чеської, староцерковнослов'янської. Він спростував офіційну радянську доктрину про існування східнослов'янської єдності, "братньої колиски трьох мов: російської, білоруської й української". Йому вдалося науково довести, що українська мова бере свій початок з VII століття, а завершує формування у XVI ст. Після цього прізвище вченого стало забороненим в СРСР, почалися шельмування, звинувачення в співробітництві з нацистами, колабораціонізмі.
 
25 вересня два харківські клоуни влаштували публічне глумління над іменем вже покійного вченого. Негідники, заплямовані кривавими кримінальними діяннями і безкарними крадіжками, змагалися у демонстрації своєї високої моральності. Добкін договорився до того, що поставив у вину Шевельову "тваринне бажання вижити ціною смерті невинних дітей, яких розстрілювали фашисти".
 
Харків дав Україні трьох геніїв:  Г.Сковороду,  О.Потебню і Ю.Шевельова.  Ім."я Юрія Володимировича Шевельова назавжди вписано в історію світової філології.  Дарма харківський кримінал розмахував ломами й кувалдами - можна купити собі проффесорство, але не проломитися на почесне місце в історії.