У своєму житті мені багато разів доводилося чути про те, що у Німеччині нібито доволі непогано людям живеться. Оскільки до недавнього часу власної точки зору з приводу цього питання я не мав, бо у Німеччині ніколи не був, доводилося погоджуватися. Людям бо воно завше видніше.
 
Насправді, думав, а чого б в тій Німеччині погано було, якщо там і люд працьовитий, і економіка начебто розвинута, і влада, чутки ходять, демократична. Подумаю про все це, бува, та й перестану, бо якщо про інші країни часто думати, то скиглити нема коли буде, а то гріх.
 
Аж вчора в новинах почув про чергову перемогу на виборах Анґели Меркель, яка, виступаючи перед журналістами, зробила по-справжньому шокуючу для мене заяву. Виявляється, життя німецького канцлера настільки складне, що бідній жінці на святкування власної перемоги навіть вдягти нема чого пристойного! Дійшло до того, що, описуючи свій гардероб, канцлерка тільки і змогла, що кольори своїх вбрань назвати. При цьому, червоне вона, бач, не носить, зелене вдягнути не схотіла, тому приймати вітання довелося Анґелі в одязі нейтральному, як вона сама його охарактеризувала, і намисті, яке вона вже вдягала напередодні, що аж ніяк не личить політику її рівня.
 
Почув, представив та розчарувався одразу. Кепські мають бути в держави справи, де найвища посадова особа навіть у святкові дні стикається із обмеженістю у виборі нарядів. А всі навколо кажуть Німеччина – заможна держава. Прокинулося почуття патріотизму.
 

 
Німеччина! От Україна – то держава, якою всі її громадяни пишатися можуть. У нас хоч і проблеми є, як в усіх, та такої ганьби не було ще ніколи. Нація ж бо в нас хоч і невелика, але гонориста. Ще за часів гетьманських вбранню посадових осіб вищих уваги багато приділялося.
 
Сьогодні ж, в часи демократичні, вільні, коли не тільки мужі державні над долею країни розмірковують, але й жінки ясновельможні, відсутність гарного наряду одразу впадає в око. Тож зусилля до подолання проблеми цієї доводиться докладати чималі. Одній тільки Ганні Герман скільки часу та енергії витрачати доводиться на підбирання одежини робочої! Верховна Рада ж бо – то не фабрика яка-небудь, в простому светрику та спідниці там дуже не находишся. От і доводиться розкошелюватися на Шанелі там всякі заморські, щоб державу свою не ганьбити. І воно того вартує! Бо ж українські жінки-політики – то світовий бренд краси, успіху і, звісно, багатства.
 

 
Та простий народний депутат – приклад достатньо рядовий і нікому, мабуть, не цікавий. Рівнятися ж світові треба на наших найвищих та найрозумніших, яким на обкладинках журналів модних тільки красуватися, та справи державні заважають. Страусиної шкіри туфлі, супермодні «луї вітони», ексклюзивні аксесуари – то далеко не повний арсенал августійших осіб українських, що і в політиці успіхів дозволяє досягти, і вигляд створити більше ніж достойний. От мені, приміром, за вигляд Президента соромно ще ніколи не було. На фоні нашого Гаранта будь-який Туск одразу починає якось тускніти. Та й взагалі всі ці Баррозу, Фюле і Бузеки вартістю костюмів відверто не дотягують навіть до рівня вітчизняних губернаторів. Не дивно, що згодом у дискусіях політичних, заздрячи красі та розуму українського лідера, його візаві починають ставити питання незручні та двозначні, ніби свідомо бажаючи оконфузити Віктора Федоровича.
 

 
Та, хе-гей, знай наших!!! Соромно мені також ніколи не було і за його відповіді, що раз за разом відкривають європейцям все нові виміри свідомості, увімкаючи, тобто умикаючи, чи ж увікнаючи (яка до біса різниця?!), зрештою, презентуючи їм Україну в правильному світлі. Я б, наприклад, вступити у дискусію із Професором навряд чи наважився, бо не знайомий настільки досконало із усіма тонкощами літератури, географії і, тим більше, політики. А вони, бач, так і тягнуться до розумної людини, як наче у своїх європах розумних не вистачає.
 
На додачу до всього того, кажуть, що рівень розвитку держави можна визначити за рівнем поваги її суспільства до жінки. Тож німцям, які цього, мабуть, просто не знають, вкотре повинно стати соромно за своє ставлення до рідної канцлерки. Як на виборах Анґелі цінних вказівок роздавати та про результати її роботи прискіпливо допитуватися, так це вони хоч в чергу ладні всі стати, а як на гардеробчик свіженький пару-трійку мільйонів з бюджету виписати, так це зась! Наш же народ набагато добріший за німців, як виявилося, бо коли нами жінка керувала, то знала, що ніколи жодних нарікань з цього приводу не отримає, тому і виглядала завше красиво. Для такого народу гріх не старатися, це всі розуміють.
 

 
Таким чином, підсумовуючи всі викладені мною у цій статті думки, хочу сказати наступне. Будучи людиною простою, проте до краси звиклою, бачачи щодня її в кабінетах владних та у телевізіях національних, мріючи про здобуття коли-небудь в житті можливості серед краси такої безтурботно собі пожити, відповідально заявляю – у країні, де канцлеру немає чого вдягти, простому українцю робити нема чого!
 
Крапка.