Гриша – мій двоюрідний Брат. Ми загубились у Всесвіті багато років тому – так буває.  А тепер знайшлись. Я його впізнав одразу,  хоча серед родичів, до яких я приїхав,  було багато чоловіків. Він такий же білобрисий, хоч трохи вже лисий, такий же шебуршний,  з неповторною пластикою рухів. Від нього, як і багато років тому, променіють плюси…
 
Гриша – куркуль.  Але нестандартний. Бо він сам і куркуль, і кріпак, і бухгалтер,  і логістик…
 
У нього:
 
корови – 2 штуки;
свиней – 8;
індиків та індичок, що сидять на стріхах, на клуні, на столярці, гогочуть у дворі – десь 30;
гусей, курок та півників – нємєряно;
два трактори, один радянський, один – новенький імпортнячий з різноманітними опціями;
пилорама ;
4 деревообробних верстати, сушка, витяжка;
зварювальні, токарний,  фрезерний,  токарно-фрезерний, свердлильний;
котли, пульти, кабелі, мобілки;
сад, город, багато десятків га землі…
 
-Гриша! Братан! Навіщо? Зачєм?
Він сміється.
-А просто так! Щоб не так, як у всіх.
-Хіба ти впораєшся з цим всім?
-Впораюсь!
 
Він біжить до своїх корів та свиней, поки ми вдесятьох сидимо за його столом і святкуємо Різдво Богородиці, а  заразом  й Престольний Празнік (саме так – празнік) місцевої церкви, яку  ідіоти з червоними книжечками порушили у 1961 році.
 
Гриша опікується відновленням цієї церкви. Разом з іншими моїми двоюрідними братами й сестрами. Вже встановлено куполи, щоправда не золоті, але блищать як золоті.
 
У селі – це Глухівщина, майже кордон з Росією – я не був багато-багато років. Багато, що змінилось, особливо за останні роки. Замість 1500 людей - зараз половина, в школі замість 300 – зараз 100. Половина хат пуста.
 
-Нічого – кажуть за святковим столом – хай природа відпочине від колгоспів…
 
Святковий стіл – це окреме питання. Лише скажу, що тільки видів блюд було більше 20.
 
Гриша продає молоко по 1,5 гривні. Їжу просто нема куди подіти. М’ясо, сметана, фрукти, овочі, картопля, дошки, шпунт… йдуть за безцінь.
 
-Гриша! Братан! Навіщо? Зачєм? Ти ж саме так можеш жити без пилорами, сушки й тракторів…
 
Він сміється.
 
-А ти ж на пенсії. Тобі теж не сидиться вдома. Чому? Та ми всі такі. Порода така.
 
З п’яти моїх братів і сестричок, їх жінок, чоловіків, дітей, онуків ніхто не скиглить, ну хіба що трохи.
 
Всі дружненько не люблять владу, і центральну, і місцеву. Коли я намагався завести політичну розмову, мені  наче відрізали: забагато честі про них говорити.  Будь-яке намагання дізнатись, за кого вони, за ЄС чи за ТС, ні до чого не привели.
 
Коли ми обіймались перед  моїм від’їздом до Києва, Брат сказав:
-Все буде добре!