Українці – ідеалісти. Вони мріють за політику замість заробляти на ній. А ще вони – інтелектуальні боягузи. Коли в них болить гнилий зуб, вони полощуть його ромашкою й кладуть у дірку анальгін, віддають перевагу  нічним  стражданням замість того, щоб сходити до дантиста й видрати його. Вони пестять власні зігнилі ілюзії замість прийти до мене, аби я їх видалив. Дарма! Я беру скромніше, аніж дантисти.
 
Для прикладу, вас, любий інтернет-юзере, ятрить хронічна дитяча віра в те, що бувають кандидати в президенти, подібні до св. Миколи, які не обманюють діточок щодо обіцяних батьками подарунків. Ви самі собі здаєтеся холодним циніком, але кожного разу, як хтось вкладає гроші в нову перспективну патріотичну партію, ви біжите голосувати: "а раптом нарешті!" І це непогано – своїм трохи наївним ентузіазмом ви створюєте політичний ринок, з якого годуються багато достойників, наприклад, я. Погано те, що ви згодом розчаровуєтеся. А це засвідчує, що початок цієї статті правдивий.
 
От я полюбив кондитерську продукцію Порошенка одразу після того, як її заборонив Роспотребнадзор. Проте, коли я перетираю рештками зубів цю цукерку, я не очікую, що схудну від неї, що вона додасть мені здоров'я. Я лише хочу закинутися швидкими вуглеводами й отримати примітивні смакові відчуття, принести жертву власному плебейству. Тому не розчаровуюся в Рошені, коли стаю на ваги.
 
Я ніколи не розчаруюся політичним бізнесом Порошенка, бо не очікую від нього іншого результату, ніж від його цукерок. А ви розчаровуєтеся - "нас знову обманули!"
 
Браття, політик може вас убити, наприклад, якщо не пригальмує на пішохідному переході, але нездатен обманути. Ви завжди обманюєтеся самі. І стосовно чужої політики, і стосовно власної.
 
Коли ви кучкуєтеся у патріотичні угруповання, то мрієте повторити шлях НСДАП. Ви гадаєте: ми будемо активничати на вулиці, бити мігрантів, боротися з забудовниками, влаштовувати пікети, тоді нас полюбить виборець, нас стане більше, ми зареєструємося в партію, з'явиться спонсор, як колись у "Свободи", нас оберуть до ВР, а тоді ми проштовхнемо нашого Василька у рейхсканцлери, забабахаємо національну диктатуру і... далі мрії, зазвичай, не сягають, бо Донцов за майбутнє нічого не писав, лише за славетне минуле.
 
Уявимо, що ви були успішні, й вам вдалося делегувати до місцевих рад та на виконавчі посади своїх представників. Вже за місяць ви відчуєте, що вас кинули. Доки Юля була прем'єром, вона спромагалася хоч трохи контролювати своїх депутатів та чиновників. Нині – ні. На передостанніх виборах до місцевих рад Вітренко отримала свої фракції в кількох регіонах. Незабаром майже всі депутати її кинули. Регіонали тримаються разом не лише вигодою (по-перше вигода – недостатній стимул, по-друге, її на всіх не вистачить ), але й страхом. Посадовці, які належать до неурядової партії будуть притримуватися партійної дисципліни, лише якщо боятимуться своїх товаришів більше, ніж прокуратури.
 
ІРА дозволяє собі мати легальну парламентську партію, бо припускає, що зможе вбити кожного свого непутящого депутата. Чиновники, поставлені на посади Хізбаллою точно знають, що житимуть недовго і не потраплять до раю, якщо не занесуть долю до партійної каси. Отже, тільки та патріотична група, яка практикує систематичне насильство, може собі дозволити мати представництво у радах. В наших скрутних умовах це тільки підпільна група.
 
Ще раз: спочатку політичне насильство, а лише тоді – політичне представництво. Втім, є один нюанс: якщо ви здатні залякати або купити свого депутата, то ви здатні залякати або купити й чужого. Навіщо тоді витрачатися на вибори? Партійні проекти – це іграшки сильних адміністративно-фінансових груп. Маргіналам вони непотрібні, якщо це не бізнес. Кажіть собі чесно: ми йдемо на вибори, щоб заробити, а не заради світлої мети.
 
Світла мета досягається через політичне насильство, а не через політичний бізнес. Людина – це не механізм. Це лише коліщатко з зубчиками. Коли вона потрапляє до бюрократичного (або будь-якого іншого) середовища, вона неуникнено зчіпляється з іншими коліщатками й крутиться в темпі, який вони їй задають. Вашому депутату психологічно ближчі інші депутати, аніж ви. Саме тому фракції «Батьківщина» та «Удар» підтримали Маркова. Він для них свій, а ми – чужі.
 
Вони кажуть: ми проти порушення законів у принципі, навіть, якщо від беззаконня страждають наші політичні опоненти. Всі ці законолюбці – бувші й нинішні чиновники, отже, корупціонери. Вони обурилися "незаконним" вигнанням Маркова, але не обурилися незаконними перешкодами комуністам ініціювати референдум проти ЄС. Вони не обурилися незаконними розправами над "Васильківськими терористами", над харківськими «патріотівцями», над багатьма іншими вуличними активістами. Всі ці, нібито проукраїнські, фракції брешуть, як і їхні закони, бо існує сотня законних способів позбавити Україну незалежності, натомість, захистити її можливо лише в протизаконний спосіб, через нелегальну діяльність.
 
Наші великі попередники були в усьому розумніші за нас, вони не мали жодних ілюзій щодо своїх депутатів та агентів. Вони знали, що людина, яка перебуває в чужому середовищі, неуникнено просякається чужими сенсами. Тому Мао після перемоги розстріляв усіх агентів, яких засилав у Гоміньдан. Тому нацисти своїм найкращим шпигунам платили фальшивими британськими фунтами.
 
Тепер, малята, ви знаєте, що робити з ілюзіями, хворими зубами та депутатами, які захищають національні інтереси у Верховній Раді.
 
Дмитро Корчинський