Я оце придумав класифікацію жінок, що зі сцени чи з екрану нам співають. Вийшло у мене ось що: дві нерівні групи. Перша група - це ті, у кого голос стоїть на першому місці, й усе йому, голосу, прислуговує. Відтінює. Підкреслює. Одним словом, служить. Назвімо жінок, що входять до цієї умовної групи, співачками. Годиться?
До другої групи, на жаль, входять набагато більше представниць прекрасної статі. Вони їздять світом... ні, не гастролюючи, а відпочиваючи, або купуючи щось. Існує ціла галузь преси, що висвітлює їх життя. А вони дуже люблять давати інтерв’ю, або просто щось щебетати, неважливо, що. Бездітні, чи ті, що покинули дітей на няньок та бабусь, патякають про виховання. Незаміжні - про сімейні цінності та про сімейні відносини. Усі вони прекрасні (на словах) кулінари та усі, звичайно красуні, навіть краще: красавіци!
Звичайно, вони щось співають. Щось типу: "Ху, ху, ху, є, я скучаю по тєбє!" Ясно, кожен має право сумувати, але так відкрито про такі речі... Голоси їхні десь, приблизно, схожі. Я назвав би їх "троєщинське бельканто" при чому, "бельканто" має не італійське, а справжнє українське походження: від "белькотіти".
Як приємно дивитися, як вони, оці дівчата, в кліпах, приймаючи ізящниє пози, вихиляючися, мелодійно підвивають щось на зразок: "Лімоновий фонарь"... Чи, може, "зельоновий"?...
Ні, на співачок вони не тягнуть. Тому, враховуючи їх першу та основну професію, я назвав би їх "пєвітчіцами". Усе ж таки, щось та якось вони співають!
Я це до чого? А до того, що це, мабуть, характерна риса любого пересічного "муму": займатися не тим, чим може, а тим, що дозволяє бути на видноті, вдаючи із себе чи то творчу особистість, чи то професіонала. Це ж стосується й тих хлопців та дівчат, що у владі крутяться.
Їду на роботу, дивлюся - а в газеті стаття, про те, що поставити збираються у Києві автомати з продажу усього, що хочеш. А хтось там вже бастувати збирається.
Ну невже в Києві немає інших проблем? Невже гроші нікуди дівати? А-а, є куди! У кишеню. Є таке магічне слово: відкат. Ось так і дороги будуємо, й розв’язки усякі, та й що завгодно... Поїзди отак купуємо, потім увесь світ з наших поїздатих поїздів регоче.
А що робити? Треба вирішити дві діаметрально протилежні проблеми: напхати власну пельку та щось там покласти до бюджету, бо ж триндець! Нє, звичайно, як до того, щоб щось поцупити, то тут такий креативчик, що ого! Звичка, вироблена роками! А от щодо бюджету, то тут трішечки того, аматорський підхід, слабенький. Приблизно, як "пєвітчіца" співає...
Ось податки: нібито, дихати стало легше, але, як насправді, легше стане, коли дихати перестанеш взагалі. Працювати, нічого не порушуючи - неможливо, тому, любий пересічний підприємець, якщо тільки з глузду не з’їхав, дасть на лапу тому, щось зробить цьому та подарує щось он отому. В результаті - усім гарно: підприємець працює, перевіряйли пересіли зі старих "Жигулів" на нові "Лексуси"... Усім, крім, власне, держави.
Ну хоч щось аби урвати, до бюджету отого, та ще й про себе не забути! Податки на нерухомість, які самі багаті ніколи не платитимуть, а платитиме пересічний Вася Пупкін, обмеження готівки (підтримаємо нещасних, голодних банкірів!), біометричні паспорти, заміна водійських посвідчень (начебто, ледь не безкоштовна, а насправді - ще й яка коштовна!)... І так далі... А отой утилізаційний збір! Як машини "металісти" розбирали на брухт, так і розбиратимуть. Але які заводи побудуємо! Найпотужніші у світі! Ага... Вийшло вже у нас: найдорожчий у світі стадіон. Такі й заводи будуть... Може й правда, щось там колись зутилізують... У день відкриття. І усе! Бо не для того будували!
Ну, і як справжні "пєвітчіци", представники нашої влади дуже полюбляють щось щебетати про те, чого, в силу своєї розумової обмеженості, вони не зрозуміють ніколи: про економіку! Хоч бути класним економістом трохи важче, ніж гравцем у "триньку", але гравці вибилися в люди, навіть, в керівники, тому роблять вигляд, що знають ну усе на світі! І про економіку вони щебечуть льогко!
Усе гаразд! Процент жиров у маслє невпинно наближається до 100. Інфляція - до нуля, й навіть до від’ємних значень. Аби не світова криза, що заважає нам ще стрімкіше зростати, та клята Юлька, то вже б давно Германія до складу України запросилася...
Ось так... Одні "пєвітчіци" співають про природу-погоду-кохання-зітхання. Інші - про економіку, держбюджет та величні успіхи...
Слухати не набридло?
