для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны

Катю, де гроші?


Катю, де гроші?
Вчора, 01.09.2013 Катерині Ющенко, дружині третього Президента України, виповнилося 52 роки.
Про цю жінку за часів президентства її чоловіка та під час вікопомної, бурхливої виборчої кампанії-2004 ЗМІ писали багато і розлого. Вона одночасно «була» і шпіонкою, завербованою ЦРУ США, яка настільки вдало вросла в образ, що зуміла одружити на собі у 1998 році перспективного тоді банкіра Віктора Ющенко, який згодом став Президентом,  і істинною патріоткою, зразковою матір’ю та берегинею сімейного вогнища, що достойно несла звання Першої леді. Істина, як завжди, криється десь по середині, до того ж вдало прикриваючись сумішшю правди, брехні та вигадок.
 
Оцінку постаті Віктора Ющенка під час його перебування на президентській посаді (а назвати це «роботою» автор не наважується) дасть Історія. Можливо, через півсотні літ політологічні експерти-історики оцінять його вклад в розвиток громадського суспільства, свободи слова та свободи від зобов’язаннь перед власним народом. Наразі, третій президент може лише впевнено конкурувати з нинішнім у званні «найгіршого» за період Незалежності. Ми зараз дещо згадаємо і про нього, і про неї.
 
Необхідно визнати, що за часів президентства Ющенка  в країні був забезпечений певний рівень свободи слова, відбулося піднесення націонал-патріотичного руху і розпочалося становлення зрілого громадського суспільства. Але він був слабким Президентом та і менеджером взагалі.  Він вправно використовував перший принцип безвідповідального управлінця «Нагороджуй сам, карай чужими руками». Ще за часів керівництва Нацбанком всі, хто володів інформацією, знали, що Ющенко завжди уникав прийняття рішень з негативними наслідками- звільнення, покарання чи якісь стягнення. Він завжди це робив руками заступників, втікаючи сам на час прийняття рішенням у відрядження.  Часто так бувало і під час «великого сидіння» на Банковій. Йому набагато зручніше було вести годинні філософські промови в оточенні напівсонних журналістів про необхідність акцептів  різноманітних дорожних карт («Не знаєш що робити- оголошуй реформи») і гріхи попереднього керівника країни та його оточення ( «Будуть проблеми- вали все на попередників»), ніж приймати конкретні, часто непопулярні кроки у політико-економічній площині. Найяскравішим прикладом такої менеджерської імпотенції стало прийняття ним рішень щодо непідписання «газових» контрактів з «Газпромом» на початку 2009-го року, коли за вимогою Віктора Андрійовича керівник українського «Нафтогазу» В. Дубина був відкликаний з московських переговорів, а Юлія Тимошенко під тиском вітчизняної промисловості, ЖКГ та ЄС вимушено «кинулася під путінський «газовий танк». Чим це закінчилося знають вже всі. До чого це все? До того, що такий психотип чоловіка, особливо в поєднанні з його відверто пасторальною манерою самолюбування, його тихі, сільські уподобання щодо вільного часу (бджолярство, колекціонування глечиків і різного старовинного мотлоху) на фоні «пастирської» риторики та самовизначеного месіанства може вказувати на певний стиль поведінки з дружиною, назву якому багатовіковий український етнос дає просто і влучно- «підкаблучник». Саме так поводяться тисячі домашніх «філософів», які полюбляють патякати про завоювання космічних просторів, лежачи на дивані з дірявою шкарпеткою на нозі в той час коли їхні дружини вимушено тягнуть лямку сімейного благополуччя та родинного побуту. В результаті за фасадом мужнього чоловічого профілю говоруна-трутня часто постає жіноче обличчя робочої бджілки, що народною традицією в такому випадку часто іменується «шиєю, що вдало крутить головою».
 
Важко сказати, хто з подружжя Ющенків був ініціатором створення «Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» в 2006 році. Формально його засновником була інша благодійна структура «Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», створений ще у 2001 році, в якому Катерина Ющенко (Чумаченко) була Головою Наглядової Ради і керувала роботою організації у культурологічних, освітньо-наукових та медичних напрямках. Ще дружина другого Президента України Людмила Кучма започаткувала традицію участі «першої леді» в благодійних проектах. Але тільки Катерина Ющенко через «Дитячу лікарню майбутнього» вирішила піднести справу благодійності на найвищий рівень як інформаційного супроводження діяльності, так і розмаху пожертвувань на наймасштабніший в той час в Україні проект будівництва спеціалізованого лікувального закладу для онкохворих дітей.
 
Мабуть, багато хто з читачів досі пам’ятає всеукраїнський телемарафон 16.12.2007 року під час якого в прямому ефірі як прості громадяни своїми невеликими внесками, так і потужні промислово-фінансові групи багатомільйонними пожертвуваннями спільно наповнювали бюджет майбутнього будівництва лікарні. Пролунала приголомшлива цифра зібраних коштів майже у 300 млн. гривень! Реальність виявилася дещо прозаїчнішою і у дійсності на рахунку благодійників виявилося тоді не більше 100 млн. гривень, а загалом з урахуванням надходжень за наступні 2008-2012 роки бюджет фонду склав 159 млн. Багато хто з олігархів банально попіарився на темі, але вдало «прогнав порожняк», не перерахувавши задекларовані суми.
Нижче перелік основних благодійників проекту:
 

 
Як бачите, серед тих, у кого слова розійшлися з ділом виявилися не лише Віктор Пінчук, зять Л. Кучми, але і наближені тоді до влади керівники «Індустріального Союзу Донбассу» і молодий мультиміліонер, який доволі швидко стане мільярдером Костянтин Жеваго (банк «Фінанси та кредит», ХК «АвтоКраз»). В той же час «конкрєтниє пацани»- Борис Колєсніков, Олександр Ярославський, Вадим Новинський («Смарт-холдінг») і майбутній «ветеран Рейху» ((с) Б.В. Хюндай-Колєсніков) Єфім Звягільський (Шахта ім. Засядько) повністю виконали свої зобов’язання. Фонд Ріната Ахмєтова «Розвиток України» хоч і не виплатив задекларований внесок повністю, але став найбільшим донором проекту.
 
Про політичну складову «пожертвувань» та їхнє «подвійне дно» говорити багато не будемо, лише нагадавши, що внески, зроблені потужними олігархічними групами Донбасу стали, як це показало майбутнє, відкупною монетою, що не просто допомогла остаточно легалізувати сумнівність походження їх капіталів, а і захистила під тиском Ющенка від реального кримінального переслідування з боку МВС, очолюваного тоді Ю. Луценком, таких людей як Б. Колесников і Р. Ахмєтов. Як показали події наступних років саме проект «Лікарні майбутнього» став пілотним для налагодження співпраці та взаємодії між верхівкою Партії регіонів, її олігархами-спонсорами та Віктором Ющенком, який лише за пару років до цих подій поставив боротьбу з криміналітетом промислового Сходу України на чільне місце своєї передвиборчої програми.
 
Яке б походження не мали кошти, що були внесені благодійниками на рахунки фонду Катерини Ющенко, головне це питання їх використання та суспільної користі як результату акції. І ось тут ми, нарешті, підійшли до головного. Напевне, вже всі знають, що ніякої лікарні побудовано не було. Для того, щоб хоча б приблизно оцінити, реальну вартість зібраних благодійних внесків (близько 23 млн. доларів станом на кінець 2008 року і загалом близько  29 млн. доларів з урахуванням подальших надходжень і банківських процентів з депозитів) в порівнянні з якимись об’єктами будівництва, ми звернемо увагу на приклад двох київських шкіл - СШ №329 і Київської інженерної гімназії, що були збудовані відповідно у 2007 та 2011 роках. Це найновіші столичні школи, які відкривалися за присутності діючих президентів В. Ющенка і В. Януковича відповідно. Без сумніву, обидві ці школи своїми розмірами (величні 4-поверхові будівлі) та якістю будівництва можуть легко затьмарити будівлі багатьох міністерств та більшості обласних держадміністрацій. Обидві вони розраховані приблизно на 1000 учнів, вміщують басейни, декілька спортивних залів, мають добре оснащені кабінети та впорядковану територію. Обидві вони були побудовані в дуже стислі терміни (менше року) і мали приблизно однакову вартість, що незначно перевищувала 20 млн. доларів і це з урахуванням «корупційної» складової.
 

 

 

 

 
Щоб порівняти «ефективність» використання благодійних коштів фонду «Дитяча лікарня майбутнього» достатньо всього лиш погляду на пустку, на якій зведено лише частину фундаменту генеральним підрядником- компанією «Альтіс-Холдінг».
 

 
Офіційно замовником будівництва ще за часів президентства Ющенка стала ДУСя (Державне управління справами). Після появи на Банковій Януковича ДУС прийняла рішення про відмову від будівництва і саме цим прикриваються засновники і розпорядники коштів фонду, тобто родина Ющенків, відповідаючи на закиди «чому ж саме об’єкт не зведено» як це було заплановано до 2012 року. Але причина не в рішенні ДУС. Для цього достатньо вивчити звіт Фонду за 2006-2012 роки, з якого дуже чітко видно, що вже витрачено більше 110 млн. гривень! Причому близько 60 млн. (!) на проектні роботи, більше 10 млн (!) на самих себе (зар.плата, оренда приміщень, соц. податки) і тільки 33 млн. гривень нібито пішло на закупівлю та страхування медичного обладнання для майбутньої лікарні. Хоча справжній господар, рядовий благодійник, навіть не маючий досвіду роботи в таких високих ешелонах влади як Віктор Ющенко абсолютно резонно запитав би розпорядників фонду «Якого дідька ви, паскуди, закуповуєте якесь там обладнання, якщо жодного приміщення ви не підняли над землею вище фундаменту?». Не має жодних сумнівів у тому, що кошти фонду були просто банально розкрадені та відмиті через так звані «проектні роботи» з нереально завищеними кошторисами. Зрозуміло, що лікувальний заклад такого рівня потребував би коштовного та складного обладнання і цілком імовірно, що навіть цієї фантастичної суми в розмірі майже 29 млн. доларів могло б не вистачити на повне оснащення лікарні, але принаймні звести його корпуси можна було без проблем і вже дуже давно.
 

 
Невже такий знаний у Європі економіст як Віктор Ющенко, що отримав від ЄБРР у 1996 році звання «Кращий банкір року», дав себе так хвацько обдурити якимось пройдисвітам, що викачали ті самі величезні кошти на міфічні «проектні роботи»?  Невже члени Опікунської Ради Фонду, до числа яких увійшли такі визначні бізнесмени (увага!) як К.Жеваго, В.Пінчук, В. Новинський, С. Тарута, Е. Шифрін за підтримки ідеологічної супротивниці Ющенка з числа Партії регіонів в особі Тетяни Бахтєєвої так легко дозволили пустити на вітер зібрані кошти? Точно, що ні. Запитайте краще у Ющенка про джерела фінансування будівництва його величного маєтку в Нових Безрадичах, а ще краще про походження мільйонів доларів на які родина Ющенків побудувала готельний комплекс в Прикарпатті, поблизу селища Татарів. Непогано було б уточнити думку власників готельного комплексу на чистоту карми цієї рекреаційної нерухомості, яка імовірно була побудована на частину коштів, що були відмиті через фонд, що обіцяв допомогу страждаючим дітям України.
 
Чи був цей проект з самого початку задуманий як афера? Можливо і ні, але автор схиляється до такої думки, що ідея використати його не просто як засіб «продажу політико-економічних індульгенцій» для олігархів Донбасу, що відкупилися від Ющенка і імовірних кримінальних переслідувань за бурхливі 1990-ті, але і як джерело легкого поповнення власної кишені, з’явилися ще у далекому 2008 році.
 
Будь-який благодійник, який жертвує кошти на добрі діла, зазвичай вже не приймає участі в їх подальшому використанні чи розподілі між отримувачами такої допомоги. Але соціально відповідальний спонсор, меценат, особливо той, що жертвує сотні тисяч чи навіть мільйони доларів, зацікавлений у прозорому їх використанні та, саме головне, у ефективному використанні, задля досягнення поставлених цілей. «Лікарня майбутнього» чи не найбільш амбітний соціальний проект країни, який реалізовувався під управлінням недержавної компанії. Тим більшою ганьбою , зважаючи на свій провал, він тепер постає не тільки перед українським суспільством, а і перед потенційними меценатами, що могли б приносити реальну користь країні.
 
Прочитавши цей текст багато хто з вас, шановні читачі, буде апелювати до його неактуальності. Мовляв, зараз і без цього в країні вистачає проблем і рівень бєспрєдєла має куди більші фінансові калькуляції, ніж розкрадання бюджету лікарні. Так, але і про цей епізод забуватися не слід. Тим більше, що його «герої», Віктор та Катерина Ющенко і досі пнуться демонструвати в політиці якісь «візії». Голова, що пробайдикувала на президентській посаді 5 років, спаплюживши рекордний рівень довіри громадян, та шия, що вправно викрутила голову разом з 23 млн. доларів фонду, який невиправдано поселив надію в серцях онкохворих українських дітей. Українська політика і без Ющенків останнім часом має всі ознаки ірреалізму і фантасмагорії. Колишній вірний багнет і бізнес-партнер Януковича, Борис Колєсніков, сьогодні вже не у фаворі- терміново продає свою компанію «Конті» і судячи з усього готується до повної еміграції. І якщо на хвилину уявити, що йому, на правах члену Опікунської Ради Благодійного фонду «Лікарня майбутнього» (!!!), дуже захотілося б не тільки передати привіт своєму особистому ворогові і борцю з донецьким криміналітетом Юрію Луценку вже в статусі недоторканого громадянина якоїсь іншої країни, а і банально «потроллити» Фонд на предмет ефективності використання його немаленького благодійного внеску, він напевно відправив би Катерині Ющенко SMS-ку відверто знущального тексту - «Катю, де гроші?» ;-) …
 
©ЦЗ
© Singelschucher [02.09.2013] | Переглядів: 7200

2 3 4 5
 Рейтинг: 47.8/55

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Facebook-login



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2021 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook