У своїй зовнішній політиці Москва нині переймається переважно двома проблемами — Україною та Сирією. Україну хоче придушити, а Сирію прихистити.
Навіть ті українці, яким не подобається політика Москви щодо України, перебувають у полоні московської політичної логіки щодо Сирії, а значить і на цивілізований світ, який прагне дресирувати Сирію, дивляться московськими очима. Ці очі, які спокушають, треба у себе вирвати. Принаймні, так радить Євангеліє.
Захід доволі недбало розвиває пропагандистську тезу про застосування хімічної зброї Асадом саме в день приїзду експертів ООН з хімічних озброєнь. Новинні повідомлення формулюються навіть без застосування звичайних штампів. Мало б бути так: Асад з причини расової ненависті застосував хімічну зброю проти опозиційної ЛГБТ-меншини з метою недопущення її до таємних лабораторій зі збагачення урану шляхом жорстокого поводження з тваринами. Видно, що тема хімічної атаки - лише відмазка для арабів. Не все одно: застосував, чи хотів застосувати та побоявся?
Натомість, Москва на повному серйозі прагне загрузити наші мізки контраргументами і зайвими подробицями, які лише затуманюють питання. Варто відкинути московське навіювання, й усе одразу стає кришталево прозорим: США та Велика Британія мали б атакувати Сирію на благо всім людям доброї волі. Асад - це зло (по-перше, він не любить демократію, по-друге, не веде своє походження від пророка Мухаммада). Повстанці-ісламісти, як переконливо довели ізраїльські науковці — теж зло. Отже, окупація Сирії американцями та європейцями — найменше зло.
Якщо ми прагнемо, через асоціацію та згодом участь у Євросоюзі, приєднатися до Заходу, нам природно хотіти, щоб увесь світ був колонією Заходу. По-перше, так буде раціонально, по-друге, гуманно. Найкраще, що сталося зі східними народами та південними племенами за останні 5 тисяч років - це європейський колоніалізм. Зрештою, якщо американцям і європейцям справді захочеться взяти Сирію, що в цьому поганого? Готфріду Бульонському та королю Річарду це сподобалося б. Отже, має подобатися й нам. Дьйо ле во! - як у подібних випадках казав його святість Папа Урбан ІІ.
Аби зрозуміти московський стереотип, який ми запозичуємо за відсутністю стереотипу українського, варто згадати Стендаля.
Він послуговується терміном Тюрго "лакейський патріотизм", коли хоче означити те, що прагнув впровадити у Франції Бонапарт: коли в нього виникла потреба зробити французів рабами, він проголосив їх великим народом. Сам він згодом вихвалявся цим вдалим кроком й зауважував, що є негідним визнавати в історичних працях недоліки й гріхи своєї країни. Яке все це рідне! Лакейський патріотизм є улюбленою розвагою великого народу москалів. Вони й нам пропонують тепле місце у себе в лакейській. Дяка Богові, вони вже нездатні на такі пропозиції, які неможливо відхилити.
Російську імперію будували німці. Проте, Російська імперія посварилася з Німеччиною й розвалилася. Радянський союз будували євреї і кавказці. Проте, Радянський союз посварився з Ізраїлем і розвалився. Нинішня Ерефія свариться з кавказцями і теж розвалиться.
Тим часом, нашому президентові варто поберегтися. Бо московська логіка така: якщо він не перейнявся фактом вбивства кількох громадян України москальськими прикордонниками, то напевне й громадяни України не перейматимуться фактом вбивства українського президента москальськими спецушниками.
Принаймні, поляки пробачили Москві вбивство польського президента, а він був не меншим патріотом України, ніж наш.
Москва багато років нав'язувала нам думку, що борці за Україну - суцільні найманці фашистів, сіоністів, капіталістів. Тобто, що за українську справу платять гроші. Нині на нас очікує прощання з найголовнішою ілюзією юних українців, що нібито на українських справах можна заробити. На жаль, це не так. Заробити можна на маханні партійними прапорами (до української справи це не має жодного стосунку), на захисті прав гомосексуалістів, на виборах (вибори вигадані для того, щоб відволікати від боротьби).
Пересічний український патріот здатен пожертвувати своєю свободою, іноді навіть життям, але не сотнею гривень. Навпаки, в його душі завжди жевріє мрія про те, що його оцінять і заплатять, що реальні справи боротьби можна вести на професійній, тобто платній основі. Позбудьтеся ілюзій, браття й сестри! Для України все доводиться робити не тільки безкоштовно, але ще й ніхто не подякує, навпаки, назвуть провокатором.
- Що ти зробив для Неньки? - питання обпитих пивом шмаркачів.
- Скільки ти витратив на Неньку? - запитання до правильних пацанів.
От Ви, наприклад, скільки витратили?
Дмитро Корчинський
