Ні, я не про емоційний стан. Я про похідне від «пережити». Якось так склалося, що нам (тим хто населяє територію, де розміщена країна Україна) весь час доводиться щось переживати.
 
Я не буду аж надто заглиблюватися в історію, а згадаю лише те, свідком чого був особисто.
 
Отже – ми пережили епоху «развітова соціалізма», епоху застою, пєрєстройку і антиалкогольну кампанію, котра назавжди залишиться невід’ємною складовою цієї самої пєрєстройкі (тоді ми навчилися гнати самогон навіть без самогонного апарату), ми пережили тотальний дефіцит (саме тоді ми навчились крутити самокрутки з самосадом), ми пережили путч 1991 року і проголошення Незалежності (приємне переживання), ми пережили спад економіки і гіперінфляцію (за якої ми всі встигли побувати мультимільйонерами).
 
Ми пережили введення гривні і навіть зростання економіки, коли здавалося що ось-ось і ми вже на коні, але криза 1998 року викинула нас з сідла.  Цю кризу ми теж пережили. Як переживемо й кризу в якій ми начебто перебуваємо з 2008 року.
 
Ми пережили Кравчука, Кучму, Ющенка і, дасть Бог, переживемо і Януковича. Швидше за все  переживемо. Ми вміємо переживати всі біди й негаразди. Навіть таке непорозуміння, як міністр освіти.
 
Ми переживемо дефіцит держбюджету, торгівельну війну з Росією і підписання асоціації з ЄС. Підозрюю, що навіть  вступ в Митний союз ми теж спроможні пережити.
 
Ми переживемо погані дороги, злодійкуватих чиновників, криміналізовані правоохоронні(?) органи, суддів-хабарників, проблеми ЖКГ та свавільних забудовників.
 
Ми переживемо все, бо за довгі роки переживань ми навчилися переживати не переживаючи (тобто не переймаючись).  
 
Шкода лише, що на життя не залишиться часу. Але і це ми переживемо.