Старенька грає на баяні...
В переході, біля станції метро, якою щоденно їжджу, сидить на ослончику бабуся. Трохи обабіч людського потоку сидить, тримаючи баян в руках, та грає "Полонез" Огінського.
Я розумію, є досвід, що тримати баяна для старенької- не новина, що грати вона вміє давно та й гарно грала колись. Але... пальці затинаються, нема в них потрібних швидкості та сили. Та, мабуть, артрит... Та просто, бува, боляче... Тому й непевні інколи звуки сумної мелодії: "Прощання з Батьківщиною".
Старенька не жебрати виходить, вона грає, щоб отримати бодай щось за свою працю. Люди йдуть повз, хтось щось кине... Все ж краще, ніж нічого. І на людях, а там, дивись, і на молоко накидають.
Мені боляче. Зрозумійте, це не слина зі шмарклями, це не гліцеринові серіальні сльози, на кшталт: "Болииить мені Україїїна!...", це сум та злість. Отому "болииить", бо дітей та онуків забезпечив, а як же бідні праонучки, що, колись самі заробляти будуть змушені?! А мені болить, що ота бабуся, що зранку грає на баяні на станції метро, змушена це робити, бо інакше, може просто не вижити...
Вона пропрацювала усе життя. А на старість виявилося, що держава наша її просто обікрала. Тицькає їй кістку у вигляді ніби то пенсії, за яку прожити неможливо.
А на моїй роботі стоїть машина, яку пригнав пацан із райвідділу боротьби за економічну злочинність. Не "проти", усе правильно! А машина- його хазяїна, чи то пак, начальника. І зробити треба гарний шмат роботи. А щодо того, а як же з оплатою, відповідь: "А він мені не дав... Мені що, своїми з вами розраховуватися?... Ну, хай вже, ви робіть, а я потім розрахуюся... частинами".
Ось так.
А відпочивало воно у цьому році на Адріатиці. Мабуть, по профспілковій путівці...
І досидить воно, зі своїм хазяїном, до пенсії, й піде на пенсію держслужбовцем, і пенсія та буде не така, як у бабусі зі станції метро, а пристойна, бо "наша служба і опасна і трудна!". По Мальдівах на неї, звісно, не поїздиш, але чи в Хургаду, чи в Анталію, раз на рік можна буде злітати. Та й до пенсії ще нагребуть.
Удавило б...
Це для них надходить свято, бо це їх держава, точніше, це їх Дике Поле, вони тут царюють. І царюватимуть стільки, скільки у нас терпцю вистачить.
А терпець наш, він гумовий та безрозмірний.
І до тих пір шакали та поліпи царюватимуть, допоки не пройде... ні, не "перезавантаження" системи, цього мало, потрібен "холодний старт"!
Якщо ось такі орли на держслужбі сидітимуть, не у в’язниці, а у кабінеті, так усе й лишиться. І щоб сиділи у "загальних" зонах, а не у "ментівських". Щоб сидів у кабінеті, падлюка, та трусився: як погорю, то триндець. Хто не сяде- того потрібно вигнати зі служби. Бажано, без пенсії та зберігання трудового стажу.
Згнила система. Косметика не допоможе, бо гангрена усюди. Скажу, можливо, крамольну річ, але скажу-таки: якщо прийде до влади оппозиція, та ВІДРАЗУ Ж не почистяться чиновницькі кадри (от як вони тоді заспівають про демократію!), то прихід оппозиції НІЧОГО не змінить для простої людини. Нічого, бо їй, ставши із оппозиції владою, займатися такими дрібницями, як якісь там піпли, буде ніколи.
Бо треба буде віджимати у колишніх їх бізнеси, скуповувати землі у Києві та під Києвом, одне слово, робити те, заради чого до влади приходили усі в нашій країні: відбивати бабло та заробляти. І, звідси, ще одне: не буде пуття в Україні, поки партії будуть бізнес-проектами, ідеологічна складова в яких- лише ширма для простаків.
Сьогодні в гості заїхав колишній клієнт. Поспілкувалися. Виявилося, що з весни він працює у Литві. Каже: "Не має значення, російськомовний, не російськомовний, має значення лише: професіонал, чи ні". Ось ще: "Я був таким фанатом України, але тепер мені тут гидко. Тут помийниця". Це каже киянин... Вже колишній...
Ось так... Сумно, гидко та злість бере. І думається: а скоро ж і мені на пенсію... Теж отак, у переході грати? Та на всіх переходів не вистачить. А якщо нічого не зміниться, то, хто б не сидів у Межигір’ї, хто б не вирощував страусів, все одне, приходитиме вранці старенька, ця, чи, може, інша, та гратиме на баяні полонеза "Прощання з Батьківщиною". Бо інакше не виживе.
