Під враженням. З присвятою.
 
Томас Ділан (27/10/1914 - 9/11/1953) не залишив нащадкам багатотомний творчий доробок - лише кілька десятків віршів, які назавжди вписали в англійську літературу ім'я цього найнезвичайнішого поета минулого століття. Все погане, що могли про нього сказати сучасники, вони сказали. Ексцентричний аморальний пияк, гуляка, бив дружину, транжирив гроші, клянчив в борг і випрошував, щоб хтось оплатив його борги, полюбляв загавкати собакою  і вкусити незнайому людину, непристойно нагадити в гостях...
Але він був великим поетом, тому сучасники його любили, оберігали, закривали очі на його витівки і прощали все.
"Справжній поет не повинен дожити до сорока років", - повторював він. Помер у тридцять дев"ять.
 
Один з найвідоміших віршів Томаса Ділана "Do Not Go Gentle Into That Good Night", написаний під враженням відвідин семидесятидев"ятирічного батька, немічного і осліплого.  
 
Не говори смиренно прощавай
 
Не говори смиренно прощавай,
Хай сяє старість в надвечір"ї днів,
Лютуй, гнівися, тільки не згасай.
  
Відомо мудрим, неминучий край,
Тьму не розсіють блискавиці слів,
Не говори смиренно прощавай.
 
Благим творить добро не заважай,
То хвилі мить в безмежності морів.
Лютуй, гнівися, тільки не згасай.
 
За сонцем лине вільний в небокрай,
Вночі заплаче - пізно він прозрів.
Не говори смиренно прощавай.
 
Смерть осліпить достойного, нехай
Блисне веселий погляд із-під брів,
Лютуй, гнівися, тільки не згасай.
 
Мій батьку, на сумній межі ридай,
Благословляй, прокляття шли і гнів -
Не говори смиренно прощавай,
Лютуй, гнівися, тільки не згасай.
 

Не говори смиренное прощай
 
Не говори смиренное прощай,
Пусть старость светит на закате дней,
Гневись, безумствуй, но не угасай.
 
Известно мудрым - неизбежен край,
Тьму не рассеют молнии речей,
Не говори смиренное прощай.
 
Творить добро благому не мешай,
Оно лишь блик в безмолвии морей,
Гневись, безумствуй, но не угасай.
 
Свободный, к солнцу с песней улетай,
Пусть грусть в конце и гаснет свет лучей,
Не говори смиренное прощай.
 
Смерть ослепит достойного, пускай
Сияньем глаз, смеясь, ответит ей,
Гневись, безумствуй, но не угасай.
 
Отец, на горестной черте рыдай,
Благословляй, проклятий не жалей,
Не говори смиренное прощай,
Гневись, безумствуй, но не угасай.
 

Do Not Go Gentle Into That Good Night
 
Do not go gentle into that good night,
Old age should burn and rave at close of day;
Rage, rage against the dying of the light.
 
Though wise men at their end know dark is right,
Because their words had forked no lightning they
Do not go gentle into that good night.
 
Good men, the last wave by, crying how bright
Their frail deeds might have danced in a green bay,
Rage, rage against the dying of the light.
 
Wild men who caught and sang the sun in flight,
And learn, too late, they grieved it on its way,
Do not go gentle into that good night.
 
Grave men, near death, who see with blinding sight
Blind eyes could blaze like meteors and be gay,
Rage, rage against the dying of the light.
 
And you, my father, there on that sad height,
Curse, bless, me now with your fierce tears, I pray.
Do not go gentle into that good night.
Rage, rage against the dying of the light.