Наближається чергове 2 вересня. Чому, запитаєте, 2-е, а не 1 вересня, початок навчального року? Мабуть, тому, що 1 вересня цього року припадає на неділю, як це було і в далекому 1996 -му.
2 вересня 1996 року була введена в обіг наша національна валюта, гривня.
 
Пригадую, як тоді, в той пам’ятний день я попрохав свого головного бухгалтера: «Галя, а піди і подивись,  що там у «банці»,   ми  ж очікуємо надходжень  від наших клієнтів!!  Може, там  дно вже видно?».     Галя (це тоді вона була Галею, а зараз вона Галина Петрівна, досвідчений і шановний головний бухгалтер, що «веде» кілька діючих підприємств), -  повернулась і  на моє німе запитання з сумом в голосі повідомила, що, мовляв, там, « в банці», -   тільки дно і видно. Що ж, кажу, Галя, Галю молоденька, збирай всі папери  та пішли «на дно», себто до  банку, що нас обслуговував.   Адже в актах прийомки-передачі виконаних робіт було чітко вказано, що: «Всі роботи були виконані в повному об’ємі і з належною якістю».  Далі дата, підпис клієнта і печатка…
 
По дорозі до   банку, ми зайшли до знайомих в одну контору, яку в народі називають «купи-продай»,   щоб зняти там кілька ксерокопій. В конторі тій, судячи по всьому, справи тоді йшли дуже добре – помітний був рух, так би мовити,  доволі таки жвавий.
Галя підійшла до ксерокса,  а я всівся у вільне крісло, що стояло поруч з робочим місцем головного бухгалтера тієї контори, жінки років сорока п’яти.   Вона якраз заповнювала зарплатню відомість, а неподалік,  в очікуванні  вкрай приємної процедури  видачі кровно зароблених , стояли хлопці   й  дівчата, з нетерпінням переминаючись з ноги на ногу.
 
І тут раптом   головбух  запитала: «Хто знає, як правильно писати скорочено: «грв.» чи «грн.»?  Я несподівано для самого себе миттєво відповів: «Я знаю! Хіба ви не отримували директиву Національного Банку України? Правильно слід писати: «гвн.»!   Бухгалтерша трохи з недовірою подивилися на мене, проте мій вид в ту мить практично не відрізнявся від того, як повинні   були  б виглядати    ангели небесні,   або десь дуже близько того…
Ще в шкільні роки мене за подібні «штучки» не раз виганяли з уроків з усіма, як то кажуть, «витікаючими»… І кожен раз вчителі жалілись моїй мамі,  яка  працювала вчителькою в тій же школі, що, мовляв, виглядає  янголятком, а таке учверив:  далі йшов  детальний  список моїх витівок… Перепадало мені за це добряче на горіхи,  з регулярністю маятника, проте я нічого вже не міг з собою вдіяти.   Мабуть, гени винні  і не було  вже на це ради…
 
Головний бухгалтер контори повірила мені  і почала акуратно заповнювати відомість, використовуючи   скорочення   «згідно директиви Національного Банку України». Трохи згодом -  почала видавати ті  чесно зароблені «гвн.» своїм працівникам.
 
Краєм ока я помітив,  як Галя ледве-ледве, з останніх сил стримувалась. Потім ми подякували, попрощалися і вийшли… Ні! Скоріше  побігли,  щоб якомога швидше завернути за ріг будинку, де вже від пуза нареготались…
 
Ось так дещо несподівано народилась нова скорочена назва нашої тоді нової національної валюти. Вочевидь, це зовсім не патріотично, проте практично, позаяк і дотепер я не раз чую: «сто гвн., тисяча гвн., мільйон (дуже рідко!) гвн. тощо».  Отож бо і воно.