Користуючись тим, що мій зрідка вживаний клон ще не у «відпустці», скажу пару слів, а після того відправлю у відпустку і його.
    Коли довго спілкуєшся з людьми, нехай і віртуально, а тим паче, знаючи їх в реалі, виникає відчуття певної спорідненості, дружби тощо… . Ну, десь так. Наділяєш людину рисами, яких у неї насправді нема, здається, що знаєш її давно, що погляди ваші спільні, що вона так само не зрадить, як і ти сам. Що у людини високий рівень вибірковості і природньої гидливості до скота і падлюки, що вона, як і ти, не подасть руку ублюдку і мерзоті. Коротше, суцільні ілюзії, породжені дефіцитом здорового цинізму.
    Природньо, швидко так чи інакше виявляється, що все далеко не так. І тоді варіанти.
    Продовжувати спілкування гидко, а імітувати приязнь ще гидкіше. Не помічати не завжди вдається, тим паче, що відчуття зради живе довго. Звісно, ніхто нікому не має права вказувати, з ким спілкуватися, ні в реалі, ні в тирнеті. Проте кожен має право вибору: продовжувати стосунки чи ні. Можна назвати речі своїми іменами і назавжди ті стосунки припинити, можна не називати і просто припинити, можна взагалі виключити ситуації, за яких ті стосунки стають можливими: наприклад, не заходити на сайт.
    ДД – сайт політичний, а не сайт статевих знайомств. Сайт добротний, насичений, цікавий, зі своїм неповторним обличчям, іншого такого, певно, нема. І, повторюся, політичний. Тому політичні уподобання, як правило, беруть верх над просто міжлюдськими відносинами, особистістними симпатіями-антипатіями, домінуючи в оцінках співбесідника. Це породжує певні протиріччя і розчарування. Особливо, якщо знаєш людину в реалі.
    
    Здоровий цинізм – прекрасна профілактика розчарувань (колега Леонгард тому приклад, дай бог йому здоровля). Якою повинна бути доля того здорового цинізму – ніхто не знає: коли його занадто, то народиться скотопадлючий ригалік, коли мало, то хтось обов’язково скаже (і правильно скаже): «Нє, ну ти, як дитина, їй-богу!».. Мірилом допустимого рівня цинізму може бути совість або (найкраще і найвірніше) -- самоповага…. Однак, виявляється, що почуття самоповаги як життєвого орієнтиру декому зовсім не відоме, а наслідком того стає відсутність гидливості до морального виродка, всеїдність, яку вони тоді називають або "толерантністю до чужої думки" або «поніманієм». А виродок думає: ага, якщо зі мною говорять, як з людиною, мені подають руку замість плювка в морду, значицця, або я вартий поваги, або мій візаві таке ж лайно, як і я. В обох випадках виродок цілком задоволений, його нице "его" торжествує.
Дивишся на це збоку і думаєш: з тобою і із лайном поводяться однаково! Може, це означає, що тебе ставлять на один щабель з ним? Фігассє….
    Дитячі роздуми недоумкуватого? Можливо… . Тоді моделюємо ситуацію: людина, яку ти щиро вважаєш другом, спілкується з ницею гнидою так само люб’язно, як і з тобою. Приємно? Ти відчуваєш «плече друга»?, переймаєшся його «поніманієм» ситуації?
    А людина голосно заявляє: ніхто не має права вказувати, з ким і як мені спілкуватися! Добре. Погоджуюсь – не має права. Так тоді ж і ти ж .., іди туди, куди слід! Де тобі місце… . І свою самооцінку занизь вдесятеро.
    Так от: краще здаватися занадто вразливим, ніж змушувати себе залишатися у такій двозначній ситуації.
    
    З іншого боку, на сайті є маса приємних людей, що повністю відповідають моїм уявленням про товариша і однодумця. Хтось занадто категоричний, хтось грубуватий, хтось надягає маску грубої людини, а насправді ніжний, як дитина. І навпаки – кінчена сволота вирізняється виключною ввічливістю, щоб сподобатися; як же я ненавиджу таких дволиких гнид… .
    Ніколи мене не підводила моя здатність відчувати людину – емпатія. От тільки, на жаль, не завжди слідував тому внутрішньому голосу, що аж кричав-волав «не лізь!, не те!, непевне!, не твоє!»... .
    Колись Ленін заявив: щоб об’єднатися, треба рішуче розмежуватися. Рудий педераст не був дурнем. У світлі останніх подій і зважаючи на похмурі перспективи країни, у крайніх ситуаціях я не хотів би мати за спиною людей, що сунуть ножа в спину, людей, що не пустять переночувати, непевних і супертолерастних, людей, що на прохання допомоги (рятуй, бо мусора за мною!) заявлять: «звиняй, сьогодні не можу…» або щось на кшталт того… . Краще 5 ворогів, ніж такого «однодумця». Це, канєшна, перебільшено і тіпа образно.
    Ну, добре… . У кожного свої воші в голові, «кожному городу нрав і права», «нинчє каждий імєєт свойо право!» і «нєфіг указувать, з ким мені опчацця»… . Все вірно, все правильно, все законно і формально згідно Правил сайту і спілкування у тирнеті. Низзя матюкатися, називати бляддю і підарасом, низзя адресно посилати нах. У жопу можна. І все буде добре. Гармонія, рівновага і благодать. І «поніманіє», яким не володію і не хочу тому навчатися. Бо то – безпринципність і моральне блядство.
    Плюс нудота, що не проходить.
 
    P.S. Чи не вперше зраджую свою звичку висловлюватися максимально ясно. Та маю надію, що всі все зрозуміють. Тим паче – Вудву. Та відразу сказала, що їй «все панятна» і передала привіт «Рибі». Панятна, ну й добре. Передам, сонечко, не переживай. Тільки сумніваюся, що приймуть "передачу".
 
    За ПілігрімаК – його клон Странник, що зараз же самозабаниться. А більше клонів нема   .
 
    P.P.S. Це не скарга, не ниття, не поза, просто щире пояснення для тих, кому може бути цікаво. Відповідей чи зауважень на будь-які каменти не буде: обидва "мандрівника" у відпустці.
    Всім добра.